ГРОМАДЯНИ, А НЕ ГЛЯДАЧІ

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Мабуть, від того, ким ми себе усвідомлюємо в цьому житті, в цій нещасній країні, і буде залежати результат нинішніх президенських виборів. Якщо звикли бути глядачами, то голосуватимемо за одного, якщо ж громадянами – за другого.

Хоча поки ці рядки пишуться, в мережі може з’явитися нове відео кандидатів з викликами і закликами, і всі наші попередні умовиводи втратять свій логічний контекст. Живемо в час змін, до яких людям із принципами важко підлаштовуватися. Що нас чекає після другого туру? Прогнози експертів і «експертів» різняться: від апокаліптичних (знаю й таких, хто вже ходив до ПриватБанку знімати свій депозит) до відверто ейфорійних. Вже зрозуміло, що тріумфально заїжджати до Адміністрації Президента на велосипеді ніхто не буде. Але ще не до кінця зрозуміло, хто в ній оселиться на найближчі п’ять років.

«Не все так однозначно», – кажуть ті, кому дуже не хочеться нині голосувати за Пороха, але й голосувати за Зеленського у них не підніметься рука. Все ж таки волонтерили, у шафі висить вишиванка, все ж таки, були на Майдані, поки 95 квартал блазнював на тему ебонітових паличок. У першому турі вони підтримували, наприклад, Гриценка, який буквально вчора вже ходив на «оглядини» до Зеленського. У першому ж реченні свого звіту у соцмережі про зустріч Анатолій Степанович повідомив, що, на його думку, Зеленський не готовий до посту президента України. А в останньому сказав, що подумає, чи підтримувати його. Це називається простим словом «політика» (спробуємо не використовувати «мову ворожнечі» і не ображати прихильників кандидатів у президенти, які нам не до вподоби). «Молиться» за президента Зеленського і ще один кандидат, який ще вчора збирався перетворити Україну на Буковель – Олександр Шевченко. В окопах сидять старі (чи навіть застарілі) політики на зразок Вони чи Ляшка. Ні заяв, ні маніфестів, ні джинси, ні молитов. Ми то здогадуємося, що більша частина шоу відбувається за кулісами, та все ж цікаво, де поділися такі прекрасні артисти (раз ми сприймаємо політику як шоу, називатимемо цих людей саме так).

Ні, ми не можемо нині писати не про політику, хоча нібито є й важливіші речі. Бо ж ви не можете не говорити не про політику?

Нас може не влаштовувати вектор розвитку держави, інформаційна політика, можуть бути претензії до міського голови, очільника ОТГ, але набагато зручніше поставити «галочку» навпроти кандидата-блазня, от просто на зло, бо жити ж то не стало краще, бо війну ж то ніхто не зупинив, бо асфальт же ніхто не постелив на Миколаїв.

Але де взялася ця ненависть до своєї країни. Коли вчора ти ще кричав, що Вальцмани не можуть керувати країною, а сьогодні вирішив не заглиблюватися в коріння іншого можливого президента. Отак ми поступово стаємо тими, хто «не за Зе, але проти П». Отак ми поступово перетворюємося з громадян на глядачів.