Лідери і ледарі

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Ой як мало часу лишилося для розкриття потенціалу кандидатів у народні обранці. Недореформовані суди зі швидкістю світла знімають заборони відвертим ворогам України, а шоу-біз відбирає найкращих своїх трударів для того, щоб веселити нас у парламенті.

 

Веселі, брате, часи настали, як казав Вакарчук. Чи то пак, гасло «зроби їх разом» вже почали втілювати в життя?

Отже, минулого тижня весь цвіт українського політикуму і українського шоу-бізу доповнив перелік кандидатів. Відповідно до сучасних трендів, найпопулярніший український поп-співак Олег Винник заявив, що іде в політику (це ще страшніша сила, ніж епатажна співачка Ольга Полякова!). Цікаво, що ще на початку червня він розповідав журналістам, що попри пропозиції у мільйони доларів балотуватися на посаду президента, він відмовився від такої авантюри. І ось – надзвичайна, сенсаційна новина, Олег Винник підтримав… Аграрну партію! Разом із аграрним співаючим ректором – номером один у цій партії Михайлом Поплавським – русявий улюбленець українських жінок починає тур Україною. Це просто шах і мат усім разом узятим конкурентам. Яка там європейська солідарність, коли мільйони жінок солідарні з Винником, і хай їм грець, тим виборам, молоді вовчиці мають право на власну точку зору!

А ось ще одна політична емоція: по кількох округах Кривого Рогу балотуються усі Юзикові родичі (Юзик – це актор медіастудії «95 квартал». Старі обличчя до «Слуги» не беруть, така політика партії, а це ж нові, то які можуть бути претензії!). А за ним депутатом планує стати і актор-комік, колишній КВН-ник Сергій Сивохо. Ну просто «Квартал», «Ліга сміху» і «Свати» в одному флаконі.

Але завтра, після виборів, цей цирк не закінчиться.

Скоріше всього, просто буде новий сезон чи чергова серія захопливого серіалу. Але чи буде Україна? Самодостатня, позбавлена малоросійства, з європейськими цінностями в основі, але з власним національним стрижнем, з міцними кордонами (інформаційними, фізичними, культурними), з мовою, яку вже немає потреби захищати, з національною армією, яка зможе захистити нас, якщо буде потреба.

Ініціювати законопроєкти, удосконалювати діюче законодавство, працювати в округах у приймальнях вже не модно. Треба показувати концерти, купувати канали, наймати маркетологів, а не політтехнологів для проведення передвиборних кампаній у фейсбуці та інстаграмі.

Як бачимо, нам сподіватися на історичну приреченість імперій, на колесо історії, на мудрість народу не слід. Нам лише видовищ, нам норм, коли повертаються свати, а не військові з фронту, ми ще скористаємося фразою «дайте йому час», а потім капітулюємо.

А якщо ледарі (ті, хто очікує змін, не намагаючись брати в них участь) обиратимуть лідерів? Якими ж вони будуть ті лідери? Невже замість країни лишиться квартал?