Альтернатива

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Все частіше доводиться чути звідусіль слово «альтернатива».

Поки зневірені в традиційній системі освіти батьки беруться організовувати для своїх дітей альтернативні школи та дитячі садочки (у Кропивницькому, до речі, їх уже декілька), незадоволені традиційними медичними протоколами і фаховістю вітчизняних лікарів пацієнти починають користуватися нетрадиційними рецептами альтернативної медицини (а ще коли треба швидко, без черг і по запису до стоматолога, ідуть в якийсь приватний кабінет – це теж альтернатива державному медзакладу, де зазвичай довгі черги). У підсумку кожен отримує різний результат, який залежить від різних факторів і, мабуть, головний із них – це готовність розкошелитися, бо якість дуже часто ототожнюється з високою вартістю.

Альтернатив у нинішньому світі хоч греблю гати. Ніхто не забороняє будь-кому використовувати паперові пакети замість поліетилену (до речі, міська рада Кропивницького у вівторок прийняла рішення рекомендувати торговим точкам користуватися саме біопакетами), сипати до чаю фруктозу замість цукру, купувати чисту воду замість «кран-коли», їсти бобові замість м’яса…

Та що там бобові, президента ми обирали з-поміж 40 кандидатів! Тож вибір ого-го-го який.

Але що робити, коли населення, попри нібито вже-давно-початок реформ постійно й уперто шукає альтернативу тому, що пропонує держава? Це ще один парадокс української дійсності – у якихось паралельних вимірах існують люди, які водночас борються за державу і борються з державою. Їдемо польовою, накатаною нещасними рейсовими автобусами дорогою паралельно трасі Н-14, обминаючи «державну» дорогу. Молимося десятиліттями про альтернативу (не літаком же летіти до моря за триста кілометрів!), але ні, напрямок на Миколаївщину і Херсонщину один – доводьте свою любов до Вітчизни, ковтайте пилюку, ламайте транспорт, уявляйте, що вас везуть верблюди і таки доїжджайте до того моря. Віддаємо свої податки на щорічний ямковий ремонт, розуміючи, що цю відверту халтуру втілюватимуть у життя ті самі професіонали, що й минулого року… Мовчки платимо за воду страшної якості, оминаємо зграї бродячих собак на районі, дихаємо амброзією… Чекаючи альтернативи.

Потужним сигналом-прикладом прагнення до альтернативи є нещодавня хода (марш/парад, хто як назве, та суть не зміниться) військових і волонтерів, які на День Незалежності зібралися у Києві, щоб засвідчити власну позицію, інакшу від позиції Офісу президента.

Життя – цікавенна штука. Сто днів тому українці одностайно голосували за альтернативу старому політикуму, а ось уже інша частина суспільства вимагає нових альтернатив. Не білого кольору капітуляції, не тоненької жовто-блакитної, не репу замість гімну, не закритих білим полотном облич воїнів, а кольору хакі і рекордного полотнища національного прапора, а ще перемоги, а не білого (чи то пак зеленого?) миру. Тут вже точно без альтернатив.