Разом в одному човні

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Редакція «Нової газети» цілком усвідомлює, що наступного 2020 року можемо не мати жодного передплатника з Бобринецького району. Якщо «Нову газету» і читатимуть якимось дивом у цьому краї, то лише через велику любов до друкованої преси і готовність сприймати «прострочену» інформацію та «скислу» програму телепередач (вина не наша – вони скисають, поки їх із Кропивницького повезуть до Новоукраїнки, а звідти – у Бобринець – ось таке «покращення» логістики).

Актуальність, оперативність і свіжість – це не про «Нову газету» в Бобринці з населенням у дванадцять тисяч мешканців, з яких бодай тисяча та передплачує пресу. І не про жодну іншу газету чи журнал, навіть місцеву районку, бо її туди просто не доставляють.

Чи змінять ситуацію «великі походи» редакторів друкованих ЗМІ до директора обласної дирекції «Укрпошти» пана Протасова чи масштабна всеукраїнська нарада-обговорення за участі медійників і поштовиків, запланована на 21 листопада? Чи вдасться нам довести рідному читачеві, що з 240 гривень каталожної ціни на річну передплату на «Нову газету», 70 гривень забирає Укрпошта за свої послуги. Але всі ми знаємо, що є села, де поштовики інколи не «відпрацьовують» жодної гривні за надані так звані послуги, і є люди, для яких 70 гривень, вже заплачених за доставку газети до порога, – це дійсно велика сума в сімейному бюджеті. Тому й претензії про незадовільну доставку цілком логічно виставляти саме поштовикам, які краще знають, чому минулого тижня вони не донесли «Нову газету» на вулицю Щорса у село Тишківку Добровеличківського району чи на вулицю Піщану у селі Ульянівці Благовіщенського району (перелік можу продовжувати аж до вечора).

На фоні новин про те, що голограмні марки Укрпошти визнані найкращими у світі або Укрпошта почала відправляти посилки з Китаю, проблеми, які ми з вами тут обговорюємо, звучать ніби й дріб’язково, але в мене, наприклад, немає знайомих у селі, які цікавляться голограмними марками. А от ті, які зацікавлені в якісній доставці газет, – є.

Ви можете сказати, що поведінка поштовиків прямо пропорційна їхнім зарплатам. Але заробляти достойну зарплату є можливість навіть у листонош. Попри їхню неповну зайнятість завдяки продажам, передплаті та посилкам (ось ці магічні три «П») можна назбирати 6-7 тисяч зарплати. І це не міф – таких листонош ми зустрічали, наприклад, у Долинській, є можливість заробити і працюючи в Голованівську… Отже, надія є.

Та все ж давно відчутно, що в реформуванні державного підприємства щось пішло не так, якщо жителі окремо взятого району готові перекривати державну трасу, щоб на результати таких реформ звернули увагу. А якщо додати до цієї проблеми відсутність інтернету, мобільного зв’язку і занепад дротового радіо, то ідея «держави у смартфоні», задекларована новим президентом і урядом, виглядає захмарною.