Про ідентичність

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Про українського письменника Уласа Самчука ми б із вами не згадували б ще довго (якщо ніколи), якби не новорічна промова президента, меседжі якої багатьом нагадали один із творів, що входить до шкільної програми. Звісно, ніхто не плекає надій, що президенти самі пишуть свої промови, скоріше за все, ніхто з попередніх п’яти самотужки не писав собі жодного абзацу. Для цього можуть існувати цілі департаменти і служби, спеціально найняті райтери, які отримують за це величезні гроші.

 

Ми вже добре навчені, що слова з телевізора мають великий вплив на тих, хто його дивиться. Та публічні особи мають бути теж навченими: кожне їхнє слово проходить фактчекінг (перевірку) від народу і отримує відгук, та в цьому випадку промова спонукала ще раз перечитати того ж таки Самчука. Наведу найсильніший абзац із цієї статті, написаної у 1941-му році. Про всяк випадок.  «Тому – не все одно, хто як говорить, яким богам молиться, які книжки читає. Не все одно, якими іменами названі вулиці наших міст, не все одно, чи домінуючим є для нас Шевченко, чи Пушкін. Не все одно, як це часто доводиться чути, кого ми вчимо у школі, не все одно, яке наше відношення до російської літератури. Ні! Це не все одно… А коли все одно, то це значить, що все одно для вас, хто є ми самі! Це значить, що ми не нарід, не якась спільна історична збірна сила, а невиразна юрба, сіра маса, вічно принижена без всяких ідеалів чернь».

Погодьтеся, актуальність цих слів зашкалює. Ніби вічний набір символів знову актуалізований. Ми знову порівнюємо Шевченка і Пушкіна і знову згадуємо Шевченкове «Та не однаково мені», яке в різні часи цитували тисячі українців (від застреленого на Майдані Сергія Нігояна до Яна Стонтелберга – генерального секретаря НАТО).

Отже, що нам ще не однаково тут і зараз?

Не однаково, якою буде центральна площа Кропивницького, названа колись на честь Кірова, переназвана на честь Героїв Майдану і така, що готується до оновлення та переосмислення.

Не однаково, що при в’їзді до Кропивницького і досі стоїть велика металева стелла з написом «Кировоград».

Не однаково, наприклад, що російський пропагандистський телеканал «Россия 1» показав новорічну пародію на президента України Володимира Зеленського та українців. Недолуго, низькопробно, але з певною метою.

Пропонуємо долучитися до дискусії на тему «не однаково» і висловити свої погляди.

Кажуть, що основним словом 2019-го було слово «діджиталізація». Справді, і ми його часто вживали на сторінках «Нової газети». Воно означає цифровізацію будь-якої інформації – від архівів до даних Пенсійного фонду чи податкової. Проте дуже б хотілося, аби головним словом 2020-го стало «ідентифікація». Щоб ми нарешті визначилися з назвою напрямку, куди рухається країна, з іменем ворога і найменням головної проблеми.