Хто вміє плести шкарпетки?

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Згорблена бабуся з двома торбами в руках безуспішно намагалася зупинити маршрутку. Водії, бачачи стареньку, не дуже хотіли зупинятися, адже який з неї виторг – пенсіонерка. Напевно, відразу простягне посвідчення, яке дає право їхати безкоштовно. А тут така гаряча пора. Вона довго не могла роздивитися номер автобусу, просила, щоб махнув хтось, коли їхатиме №134. Поки чекала на свій автобус, ні з того ні з сього почала розказувати. «Я була в п’ятому класі. Ми сиділи в школі на уроках, коли всі почали бігти в сторону сільради. «Війна» ‒ зашепотіли поміж собою дорослі. А тоді, пам’ятаю, класна керівничка на уроці запитує в нас: хто вміє в'язати шкарпетки? Я, мала, підняла руку. Мені приносили пряжу і я плела шкарпетки нашим солдатам. Ми складали їх у посилки і відправляли на фронт».

 

Бабуся зайшла до маршрутки і поїхала. Її історія осіла в мене в пам’яті. Драматичного оголошення по радіо чи з репродуктора на площі (чи як там у фільмах показують) про те, що розпочалася війна, у нас не було. Але шкарпетки ми плетемо. Кожен по-різному і не обов’язково шкарпетки. Просто щось робимо для того, щоб наші хлопці розуміли, що вони не одні: збираємо старі пальта на валянки, ріжемо птицю і варимо «тушонку» (як у селі Квітка Новоукраїнського району), беремо під опіку випускників однієї школи, які зараз в АТО (як у Малій Висці), організовуємо благодійні акції (як-от «Неси своє добро» чи «Вечірка швидких побачень», плетіння маскувальних сіток, збір допомоги на площі Б. Хмельницького у Кіровограді). Навіть просто виховуючи дітей українцями.

Хочеться вірити, що свою шкарпетку (зрозуміло, що це метафора) сплете і нова Верховна Рада, до якої прикута надія багатьох українців. І новий уряд з новими-старими обличчями. Поступово приходить розуміння, що це восьме втілення українського парламенту – результат війни, а не Революції Гідності (аби не вона, багатьох камуфльованих облич у ВР ми б не побачили). А чи приведе результат війни до миру? На жаль, це залежить не лише від парламенту. А від парламенту залежать реформи, які можуть стати відповіддю Росії, яка тільки й чекає, поки в нас почнеться гуманітарна катастрофа, і навіть Європі, яка намагається їх обміняти на гроші зі своїх скарбниць. Що в нас на порядку денному, нагадати? Нарешті визначитися з іменами ворогів (для цього в тексті Воєнної доктрини є термін «ймовірний супротивник»), ввести в дію систему стратегічного планування та прогнозування, скасування позаблокового статусу України, стати членом Північноатлантичного альянсу, а з найнеймовірніших – встановити контроль на АР Крим.

Здається, що тільки жителі винятково щасливих та успішних країн не знають прізвищ міністрів і народних депутатів. Не через те, що вони такі недалекі, ні. А через те, що немає потреби дізнаватися, хто відповідальний за те, що діється в країні. А значить, у країні все добре.

Хай наше сподівання про те, що коли ми віддаємо, то тим самим наближаємо перемогу, виправдається. А поки що… хто вміє плести шкарпетки?