Новий санжарський вірус

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Як народ, виплеканий телевізором, минулого тижня ми показали усі свої принади. 45 українців наповну змогли відчути на собі антураж середньовіччя, сформований, як не диво, благом ХХІ століття – телевізором. Перелякано визираючи з вікон автобусів, добровільно погодившись на обсервацію (а це слово, хто не знав, означає ізоляцію та проведення протиепідемічних заходів), повернувшись до України з цивілізованого, проте інфікованого Китаю, вони не могли зрозуміти, чому співвітчизники сприймають їх як ворогів.

Бо не дивилися українських каналів, з яких нам розповідали щось на зразок «у Києві зафіксували коронавірус, проте не той, про який ви подумали». Через кілька вечорів, проведених за прослуховуванням подібних новин, ми були вже майже готові брати до рук списи і смолоскипи. (От цікаво, чи будемо боротися з заробітчанами, що масово приїдуть на Великдень з уже зараженої Італії? Чи мірятимемо температуру пасажирам поїздів «Москва-Київ»? Чи палитимемо шини біля аеропортів?…).

Більшість наших реакцій на події формують медіа, як не крути. Те, що в країні епідемія туберкульозу викликає не таку бурхливу реакцію, як пропіарений коронавірус. Те, що від грипу щотижня помирає кілька людей – теж проходить поза увагою (хоча якби не коронавірус, то, можливо, ТСН починалася б страшилками про грип, хто його зна), та маємо яскравий факт, про який дізнався увесь світ: українці готові закидати каміння своїх же.

А ще боляче від дивного збігу – коли на екранах телевізорів замість спогадів та вшанування Героїв Небесної Сотні, нам показували, як українці, вражені «новосанжарським вірусом», палили шини...

До речі, під час брифінгу в Міністерстві внутрішніх справ розповіли, що серед евакуйованих з китайської провінції Ухань українців є житель Кіровоградської області. А уявімо на мить, що евакуйованих з Китаю українців вирішили привезти до Кіровоградщини і поселити їх в якійсь там «Лісовій пісні» чи «Гусарському урочищі» (важко пригадати які-небудь санаторії в області, чи вони хоча б існують?).

Міський голова Кропивницького на запитання ведучого про те, як би він поставився, якщо б у якомусь санаторії поблизу Кропивницького розмістили б українців, які повернулися з Китаю, відповів ось так: «Не нам із вами потрібно вирішувати це питання. Для цього в нашій країні є інститути влади, і це їхній прямий обов’язок правильно забезпечити здоров’я і безпеку громадян.

Я державна людина і сприйняв би варіанти з позиції користі для держави і для громади, яку я очолюю».

Наразі народний гнів змінився на таку ж масштабовану милість – загони волонтерів у футболках із хештегом #своїхнекидаємо почали завозити до Нових Санжар книжки, ящики з фруктами та солодощами, тенісні столи та ін. Потягнулося до Санжар і духовенство… Та світ знову дізнався про наші найгірші риси.