Респіратор із символікою

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Важко про це не думати, коли за вікном нібито буяє весна.

 

Але в еру миттєвого поширення інформації не зважати на новини про катастрофи важко, бо вони лізуть в очі і вуха, а якщо ти журналіст, то й не дуже й відмахуєшся: а раптом згодяться. Погані новини не лише від політиків і епідеміологів (які частково стають політиками), погані новини надсилає нам усіма видами пошти… природа.

Наша теперішня байдужість пояснюється просто: коли піски африканської пустелі накривають чужі міста чи висихає річка на іншому континенті, ми це сприймаємо як завдання прочитати наступний параграф з уроку географії. Не про нас, не в нас, та й грець з ним.

Здається, що легенда про те, що в українській землі і лопата проростає, даючи високий урожай, остаточно перетворилася на легенду, яка тільки нагадуватиме про рай на землі, яким колись була Україна.

Звісно, можна «переключити канал» і бути спокійним. Закрити жалюзі, поставити каву, відволіктися на політику (тут експертом може виступити кожен українець).

Але якщо їхати з міста в село сяк-так підлатаною дорогою і не дивитися праворуч, де колись чорна і масна рілля нагадує пересіяну ситом пилюку, то можна бути спокійним. (О, часом здається, що поки в Україні приймуть такий закон про ринок землі, щоб влаштовував усіх донорів, вона стане мертвою. А кому потрібен ринок мертвої землі?). Посіявши вітер (переоравши значні частини степу і лісостепу, вирубавши лісосмуги), тепер ми пожинаємо бурю – таких пилових завірюх не бачили в наших краях, здається, ніколи. Але економічний торг, а не життєво здатна екосистема – ось про що говоритимуть політики найближчі місяці. 

Можна їхати спокійно, якщо ліворуч не помічати, як у лісосмузі між Вискою і Новомиргородом знову біліють свіжі пеньки (але ти ж дзвонив у поліцію, повідомляв марку автомобіля і розповідав про звук бензопилки, схоже, не допомогло).

Спокійним можна бути, якщо намагатися не дивитися на те, як господар при в’їзді у твою рідну Малу Виску запалив у березі Висі очерет…

Власне, респіратор, який раніше коштував 11 гривень,  а зараз – 110 – прекрасний символ сьогодення. У цьому символі заховане усе – і бажання «торгашів» наживитися, і тема пандемії та масових смертей, з нею пов’язаних, і стан повітря у рідному дворі – і все це глобально масштабоване на рівні планети.

Минулого тижня серед глядачів Ютубу (сайт, де можна слухати музику і дивитися відео) лідерами була російськомовна попса і духовний гімн України у виконанні Дзідзьо та Молодіжного симфонічного оркестру «Боже великий єдиний». Понад 1 млн 300 тис. переглядів твору, написаного Олександром Кониським та Миколою Лисенком. Яка символічна конкуренція – твір найвищої проби і російська попса, яка до цього часу перемагала протягом усіх років незалежності.

Здається, ще трішки, і нам залишатиметься тільки молитися. До речі, слова цієї молитви «Нова газета» друкувала в одному з минулих номерів.