Добре, що вона «Є»

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

І досі відкриття книгарні в місті сприймається дивиною. Скільки останнім часом з’явилося аптек і ломбардів на вашій вулиці? На моїй у Кропивницькому – дві нові аптеки і два ломбарди (і це в обласному центрі). Бо по хліб і туалетний папір ми, як показує недавній досвід, підемо, навіть якщо доведеться вдягтися у скафандр, а книга… завжди почекає. Бо бізнес на книжках – це оксюморон. А тим паче в часи пандемії. А тим паче в Україні.

 

Під час карантину раз по раз з’являлися новини про закриття українських видавництв, а книгарні, які «всупереч економічній логіці» мали в продажу 90% україномовних книг, терпіли збитки.

У Кропивницькому не так давно відкритий магазин «Книгарні «Є», як і вже добре відома «Буки», став більше, ніж магазином продажу книжок. Якщо «Буки», власницею якої є волонтерка Оксана Червоная, давно відома своїми постійними активностями на підтримку військових, то «Є» стала майданчиком, де збиралися презентувати книги, поговорити про розумне і послухати розумних відомі письменники, художники, філософи, формуючи інтелектуальну ауру українського Кропивницького, даючи поживу для роздумів і постачаючи новинками місцевих книголюбів.

Та варто було менеджменту книгарні «Є» заїкнутися, що продаж українських книжок в Україні менш рентабельний, ніж торгівля російськими, як українці, звиклі читати лише заголовки (будьмо відвертими, сконструйовані нашими колегами, спраглими до сенсацій), кинулися засуджувати висловлену тезу. Одні емоційно обіцяли бойкотувати книгарню, описуючи, як відтепер замовлятимуть дешеві книжки напряму у видавництв, інші, навпаки, вдягнули маски і потягнулися за книжками – підтримати не лише балачками з дивану, а й гривнею, розуміючи, що пропозицію формуватиме попит. Гривнею, без якої бізнес, який фактично виробляє «патрони» для боротьби в інформаційній війні, де ми котрий рік програємо, не виживе.

Що кажуть у книгарні на закиди критиків? За словами директора кропивницької книгарні «Є» Андрія Домаранського, який у день нашої розмови вже навіть трохи втомився давати коментарі ЗМІ, насправді власники магазину прагнули привернути увагу до ситуації, в якій опинився весь книжковий ринок, підбивши підсумок роботи проєкту за 13 років – з часу заснування у 2007 році. Те, що українське книгодрукування потребує державної підтримки – це не новина, і історія з російськомовними книжками теж не нова. І досі в Україні вигідніше торгувати книгами російською мовою (вони займають 50-70% обороту великих книготорговельних структур), і ця ситуація не зміниться, аж поки не втрутиться держава і не запрацює програма підтримки українських видавництв і книгарень.

Якщо ж цей рідкісний в Україні вид «бізнесу» зів’яне ще й з нашою допомогою – ми отримаємо те, на що заслуговуємо.