Сюди б інвестора

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

У суботу, 15 травня, в Гончаренко-центрі продавали вживані книжки, які ми разом із вами назбирали з усіх-усюд заради порятунку 236-річного «пам’ятника людській байдужості» – дерев’яної церкви у селі Ятрань Новоархангельського району. Назбирали бібліофіли та благодійники небагато-немало 8500 гривень.

 

«Нова газета» не лише рекламою на своїх сторінках долучилася до втілення цієї ідеї. Ми не один раз їздили в це село, яке вперто не здається (точніше, вперто не здаються нечисленні активні мешканці Ятрані), не один раз писали репортажі, які потім слугували приманкою для мандрівників та телевізійників. Світлини церкви авторства Олександра Майорова розлетілися по світу, та це жодним чином не зрушило з місця проблему, хіба що привернуло увагу до теми зникнення і знищення часом об’єктів матеріальної культурної спадщини.

Чи врятують зібрані на книжковому ярмарку гроші унікальну двохсотрічну церкву? Скоріше всього, ні, адже на її відбудову і реставрацію необхідні мільйони, враховуючи вартість проектної документації та особливих робіт із старовинною пам’яткою.

Чи буде суттєвою допомога ятранській бібліотеці? Теж навряд чи, бо люди насамперед віддавали книжки з метою позбутися радянського бібліоспадку, а як відомо, сучасним бібліотекам заборонено приймати від благодійників книги, старші 2008 року.

(До речі, паралельно із «Новою газетою» схожим «порятунком» займалася редакція іншого друкованого видання – наші колеги з «Кіровоградської правди» збирали книги для бібліотеки в селі Олексіївці).

Ось у Високих Байраках збираються робити ремонт у старовинній церкві ХІХ століття. Туди теж треба гроші і туди теж не назбираєш на книжках. Хвала Богу – гроші на ремонт даху виділяє місцевий фермер, уже навіть куполи закупили, які зберігаються в приміщенні церкви. Чи повторюватиме відремонтована церква обличчя тієї, яку зруйнували комуністи в радянські часи? Із стовідсотковою упевненістю можемо стверджувати, що ні. Занадто дороге задоволення. Або ж копанський храм, який громада збирається відбудовувати на місці згорілого на Різдво. Чи нагадуватиме вона бодай приблизно старовинну, дерев’яну імені Костянтина та Єлени початку ХХ століття?..

Невідомість чекає десятки об’єктів по всій Кіровоградщині. Церкви, бібліотеки, старовинні будівлі колишніх поміщиків, земські школи, кургани, млини, вітряки (точніше, вітряк, точніше, його рештки) – усіх їх не помічає місцева влада, а якщо й помічає, то з твердим меседжем «бракує коштів». Усі вони доживають, поступово перетворюючись на руїни чи смітники, ятрять душу сільським краєзнавцям, які розповідають про них в умовному часі. Але сільські краєзнавці не вміють писати проєкти для Українського культурного фонду, вони не вміють залучати спонсорів, вести блоги і знімати відео.

От і лишається фраза «сюди б інвестора» мантрою, повторюваною з року в рік, коли мова йде про те, що зникає зі швидкістю, яку скоро не зможе наздогнати жоден інвестор.