Альтернатива є

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

«У нас не разрешаются прогулки по школе, куда ви идете», - бігла за мною втомлена з самого ранку вахтьорша з маскою під носом після того, як, зареєструвавшись в журналі відвідувачів школи, попрямувала по коридору. Кілька тижнів до того я чесно намагалася зробити аналіз кропивницьких шкіл, вибираючи першу вчительку першого класу для сина, вплинути хоч якось на його перше враження про систему освіти, яка частково впливатиме на наступні 11 років його життя.

Тож поки чекала на зустріч із директоркою одного з кропивницьких навчальних закладів, вирішила оглянути інформаційні стенди у коридорах. Запах пиріжків із їдальні, список відомих випускників, знайомі ще зі шкільних років кліше про книгу – джерело знань, «найлегший шлях до знань – це любов до вчителя» (тут взагалі спіткнулася, не зрозумівши причино-наслідкових зв’язків). Але водночас відзначила: якщо тут так наполегливо проганяють чужих, то діти в безпеці, «треба брати». А пам’ятні таблички на стіні навчального закладу з іменами загиблих героїв російсько-української війни додають упевненості: про патріотизм тут знають трохи більше, ніж про нього написано в підручниках.

Слухаючи різні відгуки від батьків та дітей про те, як нестерпно буває в одних школах і як легко і цікаво в інших, придумала собі альтернативу – зосередитися на особистості вчителя, сподіваючись, що син не вчитуватиметься в гасла на стінах (не для дітей же їх пишуть) і не лякатиметься великого простору великої міської школи.

Перше рішення – не покладатися на навчальний заклад, бо «як колись» уже не буде. Наприклад, в кропивницькій альтернативній школі «Крок» не вивчають англійську з викладачами, а лише складають тести наприкінці року, адже всі діти мають приватних репетиторів або ж ходять до шкіл з вивчення іноземних мов. Правда, так щастить (маю на увазі можливість вибору способів навчання) лише міським школярам. У Петрокорбівці чи Новому Стародубі не повибираєш – ні іноземну мову, ні вчителя, ні школу, ну гурток…

Є альтернатива і такій цупкій «шароварщині» у позашкільній освіті – переконалася днями, відвідавши святкування 400-річчя селища Олександрівки. Довго не могла відірвати погляду від дівчат, які мали співати на сцені. Довгі спіднички, керсетки, на головах – косички, заплетені віночком із червоними стрічками, традиційні старовинні сорочки. Якщо етнографи ще можуть запереживати щодо носіння бабусиних сорочок, які, можливо, мали б бути експонатами музею, то обиватель на підсвідомому генетичному рівні «дасть добро».

В усіх випадках альтернативу у змозі запропонувати вчитель. Не залежно від віку, місця роботи (Благовіщенськ, де працює молодий і завзятий директор Олександр Чучаєв чи ненайцентральніша школа в обласному центрі, яка пишається найкращим вчителем фізкультури). Отож їм цього тижня наші палкі привіти і вітання.

До чого все це? До Дня вчителя.