Зроби селфі – врятуй церкву

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Уперше за багато років про туризм не тільки балакають, а й щось роблять для його розвитку. Днями нас запросили взяти участь у туристичній мандрівці Кіровоградщиною нового формату – селфі-турі. Вже сама його назва передбачає, що учасники мають зробити селфі (самознімок) на фоні архітектурних пам’яток і розповісти про них.

У департаменті культури сподіваються, що фото, поширені лідерами громадської думки в соцмережах та ЗМІ, мають привабити туристів, увагу потенційних інвесторів або хоча б започаткувати дискусію про збереженість і збережуваність подібних пам’яток. Автор ідеї Микола Середенко – відомий своєю любов’ю до кожного камінчика Світловодщини, тепер курує напрямком культурної спадщини та туризму в ОДА і вчить нас любити камінчики Кіровоградщини.

У кожному населеному пункті (а мандрували ми колишніми Олександрівським та Знам’янським районами) нас зустрічали місцеві. Хтось пишався і проводив екскурсію, хтось розводив руками: маємо, що маємо. Хтось був готовий розповісти усю біографію пам’ятки (як-от у Кримках отець Костянтин), а хтось – почервоніти за вбиральню без дверей. І справді, перед тим, як очікувати на туристів, варто попіклуватися про елементарне: бодай вуличний туалет чи можливість перекусити. Цього всього поки що куратори більшості пам’яток не можуть запропонувати. А ще, приміряючи на себе роль туристів, у жодному селі (Розумівка, Кримки, Бірки, Іванівка, Диківка, Ясинуватка) ми не знайшли можливості залишити там гроші. Єдиним місцем, де ми «скупилися», став Диківський монастир, де монахиня, володіючи інструментами маркетингу, не соромилася натякнути, що службу за здравіє краще замовити не на один день, а на більше. Проте за пів години ми пошкодували за богохульство – нас запросили на гарячий монастирський обід, не взявши за це ні копійки.

Тур церквами показав ще одне: у нас і досі відсутні національні маркери. (Пам’ятаєте, як у американських фільмах на кожному будинку – національний прапор і ці кадри мелькають раз-по-раз.)  І було важко оцінювати лише архітектуру, усвідомлюючи, що в цих церквах можуть молитися за здравіє якогось Кирила... Розумію, що це з різних опер і що мандрівка суто архітектурна…

Що вразило найбільше? Особисто мене – образ забутої  церкви у селі Іванівці Олександрівського району (а це, так склалося, найбільш досліджений «Бабою Єлькою» район, при всій повазі до інших). У селі проживає близько 80 осіб, староста села читає з телефону історію церкви, на храмовий празник прийшла аж одна людина, батюшка – один на п’ять церков…

Ні, одне селфі (і навіть 19) не врятують церкву. Між фото і порятунком має бути ще кільканадцять ланок, проте не пов’язаних із фотографіями, натомість пов’язані із грішми та… грамотним піаром, з якого і треба починати. Власне, чим ми зараз і займаємося.