Тут (не) був Пушкін

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Так традиційно склалося, що дуже часто маркером важливості і туристичної привабливості будь-якого місця в нас є фраза «тут був Пушкін». Особливим пієтетом овіяне якесь старезне дерево, під котрим він нібито сидів, дорога-бруківка, по якій їхав, будівля старого маєтку чи село, де за переказами старожилів, за непідтвердженими даними, ступала нога цього відомого російського письменника.

 

Так було у моєму дитинстві, коли приміщення старої третьої школи на березі Висі – колишній маєток князів Кудашевих – було овіяне пушкінським фльором. Про такі особливі «святі» пушкінські місця я чула не один раз. Останній свіжий приклад – сторічний (а може, і старший) дуб на березі Бондарського ставу поблизу села Розумівки (Олександрівська ТГ). Вгадайте, чим він знаменитий? Правильно, під ним (імовірно, звісно ж) сидів чи стояв Олександр Пушкін, коли приїздив на гостину до Раєвських.

І досі такі локації місцеві подають з особливим пафосом, оголюючи тим самим гірку проблему браку інформації про українських видатних особистостей (можливо, навіть «видатніших» за Пушкіна!) та комплекси меншовартості: локальної і більш масштабної, національної. Бо й досі у нашій свідомості щось чуже, але розпіарене, всунуте в голову імперською чи російською пропагандою – автоматично краще і навіть статусніше за місцеве.

Днями інтелектуали з Олександрії і Кропивницького, зібравшись у Книгарні Є,  шукали відповідь на запитання, з чого варто починати популяризацію постаті Леоніда Чернова-Малошийченка – українського письменника, сценариста, мандрівника і відчайдуха родом із Олександрії, який жив і насолоджувався життям (!) у 20-30х роках минулого століття. У своїх творах Леонід Малошийченко не залишає сумнівів про свою національну приналежність, зокрема і приналежність до Олександрії.

Особисто я про персону Леоніда Чернова-Малошийченка дізналася з книги Валерія Жванка «Закапелки Олександрії», і відтоді саме він (Валерій Іванович) став для мене таким собі амбасадором особистості цього «чудака на мотоциклі». Власне, саме з подачі «Закапелків» у нашій сімейній бібліотеці і з’явилася книга видавництва «Темпора» «Чудаки прикрашають світ».

«Він дуже сучасний», – каже журналіст Валерій М’ятович.

«Я дітям розповідаю, що він – перший український блогер. Насправді Чернов - це невідомий материк», – вважає краєзнавець із Попельнастого, вчитель, журналіст і письменник Валерій Жванко.

«Це постать, з якої слід починати знайомство з українською Олександрією», –  упевнений історик Юрій Митрофаненко.

«А як вам ідея створити акаунт Чернова у соцмережі і «вести» його щоденник?» –  пропонує дев’ятикласниця Марічка Хмара.

Його феномен у тому, що він умудрився жити наповненим справжніми пригодами (подорож в Індію, навколосвітня мандрівка!) життям фактично між двома Голодоморами, у час, коли українців винищували фізично і такі, як він, мали більші ризики зникнути з лиця землі…

Чи знали б ми про нього, якби не першовідкривачі… Ні. Зате про Пушкіна знаємо.