Щоб не забути головне

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Ніщо так не ілюструє ситуацію в країні, як довгі розмови за різдвяним столом. Розчарування, надії, страх за майбутнє, ненависть до чиновників різних ланок, анекдоти про корупцію чи відмивання коштів. Роздуми про те, чому знаємо, та мовчимо, чому байдужі і кому «оце все розгрібати». Чи підвищать пенсію, чи платитимуть лікарям більше, чи буде ще новіший штам ковіду.

 

І як контраст – мрії скупитися на Вовину тисячу в аптеці (або ж конвертація цієї тисячі у 125 кілограмів «Лєниної» скумбрії чи «Коліних» мітболів (якщо ви розумієте, про що я) та миттєве перемикання на «канал», присвячений дітям та онукам.

Відпочили, здається, всі, включно з президентом. (Так і хочеться процитувати чинного, який у 2019 році казав про колишнього: «Президент не може відпочивати, коли в країні іде війна».) Та що поробиш, якщо попри те, що обов’язки президента обмежені Конституцією, він знаходить час любуватися дорогами і ялинками по дорозі в Буковель у той самий час, коли НАТО збирає екстрене засідання щодо російського війська на кордоні з Україною… Звісно, можна гарно посміятися з «експертності» наших оцінок діяльності влади, але де ви таке бачили, щоб народ був задоволений діями того, кого обрав?

Надмір вихідних спонукає до філософських роздумів: а раптом наші колоніальні комплекси визріють у щось справді страшне, і станеться так, як сталося в Казахстані. Навіть СБУ навпроти редакції не вселяє надії на те, що все буде добре (до речі, ось де знають, з чого має складатися тривожна валізка, ми розкажемо про це в наступному номері).

З усього інформаційного шуму до нас долітають «найсмачніші» уривки, а ми за традицією забуваємо про головне. Добре, що є ті, хто нагадує. Наприклад, духовний лідер кропивничан, єпископ Кропивницький і Голованівський Марк.

«Невже лиш у радощах та застіллях проведемо Різдво? Чи тільки на колядки і віншування вистачить нас? Хіба це не зручний час, щоб переглянути своє життя, визначитися з головним, зосередитись на важливому, вічному, «цінуючи час, бо дні лукаві», – звернувся до вірян владика під час різдвяної проповіді.

«Як багато серед нас тих, хто в гонитві за багатством, владою та славою загубив себе, втратив людську гідність, потрапив у полон власних пристрастей, зосередився на служінні собі, закопав свій талант у землю. Як багато – опанованих гордістю та гнівом, зранених недовірою та сумнівами, уражених страхом та безнадією. Ми такі різні за зовнішніми ознаками, проте рівні у своїй недосконалості. Всі ми потребуємо якісної зміни й онови…

Помолімось і за воїнів України, котрі в холодних окопах під прицілом чужинців стоять на сторожі миру, захищають від знищення наш народ. Молімось і за волонтерів, добродійників, котрі присвятили своє життя служінню іншим, вділяючи потребуючим від своїх талантів. Згадаймо і лікарів, котрі, ризикуючи своїм здоров’ям, у час пандемії полегшують наші страждання та повертають до повноцінного життя…»