Все поламалося?

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Шкільна система харчування, роботи торгівельних центрів по всій Україні, сайти кількох міністерств та порталу «Дія», аеропорт Жуляни і навіть ялинки – усе в Україні цього тижня ламалося. В одному випадку причиною були ми ж самі, в іншому – наші сусіди, ще в іншому – просто вітряна погода.

 

Найдовготриваліший скандал розпочався (чи навіть продовжився, бо наша пісня гарна, та не нова) з намагання першої леді Олени Зеленської реформувати шкільне та дитсадківське меню. Це справді давно назріла проблема, без вирішення якої неможлива якісна шкільна реформа. Але ініціаторам уже довелося з’їсти пуд солі у процесі намагання відучити від надмірного споживання солі наших дітей.

Не всі мають достатнього досвіду, щоб порівнювати, чим годували школярів  їдальнях за радянських часів (наприклад, у Маловисківській гімназії, де я навчалася, їдальню заміняла тьотя Дуся, яка привозила домашні пиріжки на кравчучці), але чимало батьків вирішили висловити своє «фе». Бо в меню – ні сосиски, ні вафлі, ні булки.

Досить тривалий час я мала змогу порівнювати меню в сучасному дитячому садку (наприклад, зараз у садку №62 малюкам пропонують і рибу, і м’ясні рулети, і сік, і сирні запіканки) час від часу вголос висловлюючи мрію залишитися там бодай на день.

Здається, зараз у садку годують краще, ніж було за мого дитинства. А може бути ще краще!

Крім Олени Зеленської, ідейною начинкою нової системи харчування  школі займається відомий кулінар Євген Клопотенко (який, до речі, днями купив книгу «Смачна Кропивниччина»). Саме він починає уводити в перелік страв, з якими поступово мають познайомитися наші діти, пасту болоньєзе, нагетси, кебаб та інше. Можливо, до чогось доведеться звикати трохи довше, ніж до чаю без цукру чи недосоленого борщу.

Але ж чай без цукру – це прекрасно. Більше овочів на тарілці – чудово. Вчитися паралельно разом із дітьми їсти правильно, змінювати звички, вводити в меню більше насіння, крок за кроком виводити з ужитку солодке, їсти менше, але якісніше – це все ми будемо вчитися не один рік. І нехай смак біляшів зі «столовки» та булочок, посипаних цукром, лишиться на задвірках, та в наше повсякдення нарешті прийде розуміння, що якість життя залежить від якості харчування.

Інша справа – це готовність провінційних шкіл до таких інновації – матеріальна спроможність громади закупити блендери чи найменування спецій, твердий намір знайти, закупити і довести до сільської школи ту саму броколі (а це справді досить дороге задоволення). Ще одна можлива біда – це моральна згода працівників харчоблоків до цієї глобальної перебудови.

І звалювати усіх собак на Клопотенка нерозумно, бо в кожному конкретному випадку причина склеєних на тарілці макаронів може бути різною…