Нав’язування

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Ми тільки підготували матеріал про батальйони територіальної оборони, як стало відомо, що РФ відводить свої війська із західних кордонів. Навчання, кажуть, завершилося, але світова інформаційна війна, кажуть, продовжується.

 

На жаль, інформація про організацію власної безпеки, захист кордонів, підготовка до можливої великої війни з Росією і Росії зі світом ніколи не втрачає актуальності – наш давно «сумашедший» сусід зі сходу протягом багатьох років зобов’язує триматися в тонусі, фільтрувати інформацію з телевізора та інтернету і не тринькати гроші на дрібниці.

Подейкують, у Львові подорожчала нерухомість, а Польща боїться мільйонів біженців з України. Все в наших руках, у тому числі й вибір, куди тікати і чи тікати взагалі.

Та все ж дивно боятися Росії, коли вона вже давно вторглася, насамперед в наші мізки. Дивно боятися російської окупації, коли в Києві активно розкуповують квитки на  концерт Шуфутинського та всяких інших російських «митців». (Хіба ж стрілятимуть, знаючи, що тут свої гастролюють? Хіба направлятимуть frandly fair? Та для росіян же Шуфутинський – це частина їхнього культурного коду!)

Скажете, таке брутальне ставлення до сусідської культури нав’язане засобами масової інформації? Насправді, у кожного з нас своя власна історія з нав’язуванням, хоча варто зізнатися – ЗМІ тут гарно «попрацювали».

Хтось і досі вважає головним медіанав’язуванням обов’язкову вакцинацію проти коронавірусу (знаю таких людей, хто по кілька місяців переконував своїх схвильованих дітей, що ризиків захворіти на корону у їхньому селі немає, бо там немає публічних місць та натовпів, тому й вакцинуватися не обов’язково). А потім старенькі раптом потрапляли до інфекційного відділення обласної лікарні у важкому стані, шкодуючи, що не вакцинувалися.

Хтось вважає нав’язаним почуття ненавиті до росіян.

Нав’язаною можемо вважати і неповагу до президента, про яку частіше й частіше доводиться чути. (Щоправда, перед тим його команда зневажила виборців, зманіпулювавши телевізійним образом простого вчителя на велику, а зараз так і хочеться ще раз нагадати, що обов’язок президента – це бути не головним прорабом на великому будівництві, а гарантом Конституції.) 

Можливо, Україна таким чином отримує щеплення від популізму? І в майбутньому ми будемо обирати лідерів не по прикольності, а по компетенціях.

Але на які емоції можна розраховувати після прослуховування його послань?

Українцям вкотре довелося переконатися – ніхто так багато не робив для нашої згуртованості як Путін. Ніхто не зробив такого великого внеску  у консолідацію західних партнерів, як Путін. Тільки завдяки йому Українські ЗСУ отримали весь цей фантастичний перелік зброї та боєприпасів.

Ця думка уже точно чітка і смілива – без нав’язувань.