Про маркетинг

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Я їду в переповненій маршрутці. Грає радіо «Байрактар», реклама пропонує суші «Джавеліна». Перед тим на зупинці у двох із трьох хлопців футболки з написами «Доброго вечора, ми з України», тризубом та контурами всім відомого корабля «Москва». (Та й на моїй футболці напис «Воля», чого гріха таїти). 

 

Подейкують, у якійсь із столичних кав’ярень можна купити тістечко «Джонсонюк», в іншій - поїсти жовто-блакитних вареників. 

Реклама з інтернету пропонує то гумові шльопанці з картою України там, де має розташовуватися ступня, то картину по номерах із зображенням відомої марки, то пазли на основі того ж таки зображення. У магазині будівельних матеріалів висить банер про русский корабель із нецензурною вказівкою, куди саме йому слід рухатися. У Канаді випустили парфуми із запахом липи під назвою «Слава Україні! Героям слава!» (коштують 200 доларів, раптом що). 

Светри, кофти, шкарпетки, картузи, сережки, намиста, сорочки, спортивні костюми, наліпки на автомобілі, татуювання, посуд… Навіть чоловічі труси рекламують з приміткою про те, що вони протестовані хлопцями із Збройних сил (а ми ж точно знаємо, що ЗСУ – це знак якості).

Метикуваті маркетологи один поперед одного намагаються вигідно монетизувати наше відчуття патріотизму, яке зараз, мабуть, перебуває на своєму піку. Ніби й немає нічого поганого, адже сміливість бути українським виробником у часи війни, підлаштуватися під потреби і запити ринку і ще й підтримати українську економіку, заробивши при цьому, – варте поваги. Тим паче, яким ще чином можна демонструвати свою віру в Перемогу на широкий загал, коли дуже цього хочеться? 

(Правда, окремі примітивні прояви любові до Вітчизни трохи нагадують 2014-й, коли у багатьох містах жовто-блакитними стали стіни під’їздів, лавочки, зупинки громадського транспорту, а в моєму дворі, наприклад, навіть трансформатор. Про фарбувальний бум зараз нагадують облущені іржаві поручні мостів, шкода, що ніяк не виміряти, наскільки жовтий і блакитний колір впливає на наше голосування за ОПЗЖ чи відвідування московських церков).

За останні кілька місяців ми отримали унікальну можливість відчути, яка насправді неймовірна наша країна. З кожним новим прожитим днем, з кожним новим іменем загиблого на війні земляка. Хто копійкою, хто молитвою, хто пиріжечком висловлює своє прагнення допомогти боротися проти російських окупантів. Війна – це людські долі і подвиги, волонтерство і вибір. Наша історія стосунків з війною різна, але в кожного – про одне і те ж. 

Збройні сили вибороли, а українська дипломатія виторгувала нам можливість зрозуміти, що і яким чином ми можемо зробити для перемоги. Навіть якщо це буде купівля футболки з тризубом чи фразою «Доброго вечора, ми з України».