Безпека

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Головним кадром останніх днів, який стоїть пеклом в моїх очах і, я впевнена, в очах тисяч українців, є фото пшеничного поля, яке палає у вогні. Зняте з висоти пташиного польоту, сам на сам зі своєю бідою. Якщо апокаліпсис існує, то він має саме такий вигляд – вигоріле поле хліба в країні, яка бореться за своє існування з концентрованим злом.

Цьогорічні жнива – наша надія, а поле – хованка для воїнів, які виганяють нечисть з нашої землі, воно – золотий скарб, цінність світового масштабу, яку ми тільки починаємо усвідомлювати. 

Думаю, як би я розповідала про це своєму діду, який пережив голод 46-47-го і більшу частину свого життя провів у старому радянському тракторі?

Зараз якось по-іншому сприймаєш колись банальні кліше про найголовніші українські блага – природні ресурси, людей, яких називають сіллю землі. Та сама історія і з «Заповітом» Шевченка чи іншими класичними рядками на зразок «Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була» або «Земле моя, всеплодющая мати, сили, що в твоїй живуть глибині, дай і мені». Здається, ще п’ять місяців тому ми всі були малими й неготовими до розуміння цих рядків, а сьогодні кожне слово відгукується аж до мурах у тілі і тремтіння колін. Ось про що писав Тичина, ось що мав на увазі Франко!..

…Дорогою на роботу я проїжджаю повз кілька десятків білбордів. Якось випадково звернула увагу на слово, яке зустрічається на них найчастіше. Це слово – «безпека». «Ваша безпека – у наших руках». «Безпечна установка газового обладнання». «Безпека оселі – це наша парафія». Маркетологи пропонують різні варіанти «забезпечення безпеки», незважаючи на абсолютну хиткість цієї конструкції саме в цей час і саме в цій країні. Умовна безпека між двома стінами коридору панельної багатоповерхівки (рятівна соломина звучить так: «Без вікон же ж!»), умовна безпека у сховищі в центрі міста, яке ось уже місяць зачинене. (Кажуть, власник приміщення просто не знав, як легально зробити вихід на центральну пішохідну вулицю, тому й оголосив, що відкриває простір для сховища. Після досягнення мети вхід зачинили, а мітка про сховище так і лишилася на онлайн-карті). Умовно безпечна Кіровоградщина – серце України, до якого з’їжджаються в надії на прихисток і захист українці з прикордоння. 

Нібито й маємо можливість на щось впливати, але перекази про те, що вранці невидимі сили ППО збили десь біля Побузького видиму ракету, наводять на роздуми про безсилість і умовність поняття безпеки. І все ж, попри війну, всупереч їй, наше завдання найефективніше в житті провести це нестерпно гаряче літо. Виростити свої кабачки, поки воїни насипають «кабачків» десь там на Півдні чи на Сході, не втратити віри в Перемогу, навіть якщо ця віра – як фільтр, крізь який пройшли всі друзі й родичі (хто не вірить в Перемогу у Великій війні – мені не друг!)