Всі дороги ведуть у Херсон

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Поки українські воїни гуртуються фотографуватися біля стели з написом Херсон, хтось із місцевих лаштує до неї драбину і лізе з банкою жовтої фарби в руках. Зафіксована фотографом мить увійде в історію – 2022-й, середина листопада, якраз за десять днів до річниць наших найважливіших революцій, Херсон повертається в Україну. 

 

Тим часом ми вдесяте передивляємося світлини зі звільненого від окупантів міста. Щасливого, але й нещасного водночас. Чомусь даємо собі обіцянку обов’язково там побувати, поки на наших очах твориться історія, а наші сучасники, однокласники, одногрупники, сусіди, друзі – її творці. Серед десятків фотографій – і світлина, на якій наш колишній колега журналіст «Нової газети» Володимир Кондрашов, родом з Устинівщини, підписує прапор щасливим дівчатам з Херсона. Зараз Вова не бере участь у бойових діях, але служить українському народу в інший спосіб, у сфері інформаційній – речником Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України. 

Поки ми жонглюємо кавунами в радощах від звільнення Херсонщини, згадуємо імена тих, хто загинув за цю землю, поки переслуховуємо вже відоме на весь світ інтерв’ю українців для CNN (не всім зрозуміло, про що говорив  журналіст, бо ж англійською, але суть відчуваєш без слів, ця суть змушує тебе плакати і пишатися нашими людьми), перші волонтери з Кіровоградщини вже везуть великі й малі передачки у звільнені села. І не тільки з Кіровоградщини - з усіх куточків України у Херсон потягнулися вервечки волонтерських машин. Генератори, продукти, пальне, хліб… Для тих, хто не бачив його місяцями. Змагання у відкритті відділень між Укрпоштою та Новою поштою, перегони вантажівок АТБ, найбільший попит в Україні на жовто-блакитні прапори свідчать – Херсон повертається в Україну.

Звісно, суспільство ще буде повертатися до незручних запитань про дії Служби безпеки України та офіційної влади в Херсоні напередодні 24 лютого, це тільки питання часу. Будемо читати сумні новини (днями окупанти обстріляли чергу за хлібом у звільненій Білозерці) чи вкотре дивуватися ницості та тваринній поведінці окупантів… А ще згадувати, що історія повторюється: сценарії Голодомору та репресій за мову та позицію, убивства за любов до України, все це вже було…

Парадокс, та ця війна ніби спровокувала повернення України в Україну. Природний процес дерусифікації запущено росією і тут, в центрі нашої держави. Нарешті у Кропивницькому з’явилася вулиця Володимира Караташа – в’язня Кенгірського концтабору, члена Української повстанської армії із села Побузького, друга «Нової газети». Замість вулиці Амурської з’явилася героїв Крут, замість Достоєвського – провулок Гарета Джонса, який відкрив світові інформацію про Голодомор в Україні. Замість Костромської – імені Левка Лук’яненка, навіть легендарній Квітці Цісик знайшлося місце в Кропивницькому!