Вірити в хороше

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Від страху у лютому 2022-го ми дійшли до спокійної впевненості у січні 2023-го. Так нас привчили в телевізорі та соцмережах, так працює наша психіка, озброєна механізмами самозахисту. З усіх сил шукаємо зачіпки, щоб вірити в хороше. 

 

Ось, наприклад, у новорічну ніч першою в Кропивницькому народилася дівчинка. Кажуть, це хороша прикмета, адже слово «перемога» – жіночого роду (можна пророкувати, а можна запланувати і втілити). До речі, за інформацією Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в області, хвиля популярності імен на зразок Володимир (як у президента), Валерій (як у головнокомандувача ЗСУ), Джавеліна чи Байрактар ще не докотилася до Кіровоградщини. Орися, Левко, Святогор – ось і вся оригінальність батьків. Але добре, що не зросійщені варіанти на зразок Нікіта чи Кірілл. 

У новорічну ніч, наповнену повітряними тривогами, українці втрачали свій дім, втрачали життя, втрачали надію. Дива не сталося – росіяни знову продемонстрували свій цинізм, випустивши кілька десятків ракет та іранських безпілотників. Жителі Кіровоградщини видихнули лише на початку п’ятої ранку. Зафіксуємо цю інформацію для історії, адже навряд чи хтось із нас спускався до сховища ні в ніч на перше січня, ні увечері другого – такою є віра та довіра до наших бійців ППО. 

А чого варті драматичні історії на зразок, коли 13-річний хлопчик із села на Херсонщині двічі потрапив під обстріл – спочатку його у важкому стані евакуювали до Херсонської обласної дитячої лікарні, а в новорічну ніч росіяни знову обстріляли саме той медзаклад, де лікували поранену дитину. Відтак хлопця евакуювали до Миколаєва – міста, яке навряд чи можна назвати безпечним. (Та де в Україні безпечно?..). 

У 2022 році в Україні пролунало понад 14 тисяч повітряних тривог. Навіть у новорічну ніч ми чули сирену, а рівно опівночі вперше за багато років – тишу. (Таки навчилися! Жодного феєрверка чи петарди, як не вслухайся… Цікаво, як довго звуки салютів будуть насторожувати і дратувати тих, хто вибрав залишитися в Україні під час війни?). 

Важко формулювати підсумки року, що минув, так само важко будувати плани. Але ми живі, а ще, здається, з нами стався справжній ЗСУв – просто залишилося забрати назад своє і міцно зачинити двері. 

І це, мабуть, головне надбання 2022-го, який уже перетворився на історію, а трохи згодом стане книгою чи фільмом, де головним героєм буде український народ. 

Емоції і почуття завжди беруть гору над здоровим глуздом, але страшно буде завжди, головне – щоб не соромно. То що ж ми можемо робити в ці дні, окрім пафосних слів про очікування Перемоги і віри в ЗСУ? 

Платити податки і пасивно волонтерити.