Скільки тієї зими
- Деталі
- Категорія: Колонка редактора
- Опубліковано: Середа, 25 січня 2023, 11:50
Минулого тижня ми провели цілий день в іншому світі – у Златопіллі Бобринецького району (це колишнє Свердлове).
Тільки в’їхали в село – зник зв’язок, жодної поділки. Дніпро, Бровари, Соледар, Бахмут, уся туга і темінь ніби лишилися за якоюсь межею. (Хоча ні, ми таки її взяли з собою – війна пролізла у всі шпарини, а в селах, де кількість працездатних чоловіків можна перерахувати на пальцях, це ще один додатковий біль: хто ж працюватиме на землі, як прийде повістка? Хто посіє, хто побризкає, хто збере?)
Все ж експедиції в рамках проєкту «Баба Єлька» мають терапевтичний ефект, принаймні для нас, для міських жителів.
А все почалося із звичайного паперового листа на адресу редакції від нашої постійної читачки, 92-річної Діани Сулімової. Діана Володимирівна називає себе найстарішим лікарем Бобринеччини, хоча вона вже й не практикує, але в неї є чого повчитися. Єдине, на що вона не може знайти відповіді, так це те, чому вчорашні «брати» пішли на нас війною (ніде правди діти, у свідомості багатьох людей, діяльність яких припала на радянські часи, росіяни були нашими братами, бо так утокмачила в голову радянська пропаганда. Був «радянський человек», позбавлений національної ідентичності, і все тобі).
А зараз… А зараз над Кропивниччиною літають дрони – то тренується група аеророзвідки Добровольчих сил оборони області. Нам показали лише окремі кадри, але й цього достатньо, щоб романтизувати, вірити, захоплюватися, надіятись, донатити. Їм би весілля знімати, брати крупним планом усмішки молодят, але ні. Весільні дрони летять на війну, ніби у вирій, от тільки не всі «пташки» звідти повернуться.
А зараз ми щодня отримуємо чорні звістки із фронту, здаємо гроші на підтримку сусідів, які втратили на Сході сина (сиве подружжя, часто ходили взявшись за руку, живуть на дев’ятому… Останнім часом ми тільки й здаємо гроші на похорони чи на лікування поранених… Ви теж?)
Трохи сонця зняло напругу і дало привід для малесенької, мікроскопічної радості – аж один день у Кропивницькому не вимикали світло. Дехто аж розпереживався через такі непередбачувані зміни, адже стабільність, чого б вона не стосувалася, це одна із складових безпеки, а майстерність підлаштувати власні графіки під графіки відключень від Кіровоградобл-енерго – це теж неабияке уміння. Як виявилося, через безхмарну погоду сонячні електростанції генерували велику частку електроенергії. Ось через це і скасували аварійні графіки відключень удень… Але це тривало недовго, знову хмари і сірість, знову дві через дві години.
У нас немає опції це все «розбачити» і «розвідчути», натиснувши кнопку «бути щасливим». Ми не маємо впливу на багато речей, ми маємо цілком логічні підстави плакати щодня, але, погодьтеся, у нас є за що триматися.
Тож тримаймося, панове, скільки тієї зими.