Поперевзувалися

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Нещодавно, стоячи в черзі в крамниці, стала свідком кумедної ситуації: чоловік старшого віку, розраховуючись на касі, хотів розміняти сто рублєй, але всі навколо на прохання допомогти відказували йому, що мають тільки гривні. «Задалбалі», – спересердя не втримався він, аж поки його друг, усміхаючись зі словами «та гривні ж у нас», не заплатив за нього ті 56 гривень, яких не вистачало.

 

Саме існування такого діда і реакція черги на його наполегливі пошуки рублєй в Кропивницькому ще два роки тому були б неможливими. Попри реальну фізичну війну росії проти України, попри  очевидність геноциду на окупованих територіях і страшний досвід деокупованих, все ж таки важко прощаються люди зі своїм совєтським минулим, з рублями, Кіровоградом, «ми за ценой не постоим», спогадами про безплатні санаторії і пельменну на розі Леніна і Луначарського. 

Побачене й почуте на власні вуха нагадало мені нещодавне відео, яке довго гуляло мережею: одеситка середнього  віку, обираючи вранці в готелі сніданок і читаючи ціни за страви в рублях, розкритикувала обслуговуючий персонал (а це були молоді дівчата) за зауваження про національну валюту (мовляв, тьотю, в нас гривні, а не рублі) і присоромила за українською мову обслуговування: «Девочки, ну нет, ну шо ви прямо переобулись так?» Вона апелювала до того, що з діда-прадіда в Одесі користувалися рублями і завжди розмовляли російською мовою, а говорити українською було і зараз є немодно, тож дівчата, мабуть, приїхали з села. «Ну это же колхоз!» – резюмувала вона наприкінці розмови, коли спробувала поцікавитися, якою мовою дівчата знайомляться з хлопцями. Невже українською?

Відеозапис розмови магічним чином потрапив в один із одеських телеграм-каналів, його підхопили численні українські ЗМІ і за кілька днів перевзутою виявилася корінна одеситка-українофобка – чистою, як сльоза, українською із твердим звуком «ч» вона перепрошувала у власників готелю і у персоналу за вчинений скандал. (А могла б відразу поїхати шукати рубльову зону, не намагаючись перевиховати одеситок з одним «с».)

Здавалось би, ситуація на окупованих територіях мала б діяти як холодний душ, щоб перевзутися і забути про старі шкарбани, щоб зметикувати, яким чином рублі перетворюються в ракети, що лупили і луплять по Одесі, але ні – кожен, хто лишається в проросійському чи прорадянському дискурсі, продовжує скучати за рублями і первомаєм, відкидаючи тезу про те, що мова – це чинник національної безпеки, той самий маркер «свій/чужий», який найпростіше розпізнати. 

Українська, яку демонструють усі такого типу «перевзуті», – це гарантія внутрішньої свободи, видимий і чіткий сигнал, що маркує територію, простір, дискурс. І дай Боже, щоб таких перевзутих було все більше довкола. Адже в старих дирявих чоботах далеко не зайдеш…