Альтернатива Дню закоханих є

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

У надзвичайних умовах – як-от війна, ми маємо шанс знайти й відкрити в собі те, що в звичайному світі лишилося б поза нашою увагою.  Ми дивимося нібито своїм звичним поглядом, а бачимо в людях інше: здатність до благодійності, готовність ділитися усім, що є.

 

Але разом із тим ми можемо зустріти вусатого водія маршрутки, який вимагає в учасника АТО документів, які б підтверджували право на безкоштовний проїзд (тоді виявиться, що водій – афганець, і нічого такого він не вимагав від військового, та поголос пішов і ми запитуємо себе «та невже?»). Ми чуємо про шахрайку, яка знаючи, що син якоїсь мами зник безвісти, телефонує і вимагає від неї грошей за нібито звільнення його з полону. Ще трохи і ми знатимемо на пам’ять усі  населені пункти Донецької і Луганської області, бо там гинуть наші хлопці. Раніше Іловайськ і Волноваха, сьогодні – Дебальцеве, Маріуполь, Станиця Луганська. Але урок географії вже в минулому. Сьогодні дзвінок на урок історії, яка вкотре, мов старі граблі, вчить нас самоідентичності і національної гідності.

Післязавтра півсвіту відзначатиме день Святого Валентина. Свято не наше, але вже народне. Та чи завжди тільки нашим цікавляться українці? Досвід, особливо донбаський, показує, що уміння забувати в нас знатне. Особливо уміння забувати про свої корені. А ось вам цікава історична розвідка для роздумів від науковця із Запоріжжя Ганни Черкаської, авторки «Українського календаря». Її можна почути на радіо «Ера», почитати у «Фейсбуці», по-іншому поглянувши на будні, що нестримно летять повз нас.

Ганна Черкаська нагадує, що саме 14 лютого 1947 року в СРСР вийшов Указ «Про заборону шлюбів між громадянами СРСР та іноземцями». Цим Указом шлюби з іноземцями заборонялися, а укладені раніше шлюби визнавалися недійсними. Покаранням за порушення указу був строк за 58-й статтею за «антирадянську агітацію» (тобто сам факт укладення шлюбу, співмешкання або роману з іноземцем). Той, хто хотів одружитися з іноземкою чи іноземцем, змінивши громадянство, вважали зрадником Батьківщини. «При Хрущові за роман з іноземцями звільняли з роботи, перешкоджали новому працевлаштування і навіть висилали у віддалені райони країни як нероб. Самі ж шлюби розцінювалися як «зрада», засуджувалися в радянській пресі і на «зборах громадськості» за місцем роботи», - пише вона.

Символічним видається наше захоплення історією італійського священика Валентина, який таємно вінчав закоханих. Мабуть, і в наших краях були схожі історії, от тільки вони не набули такого комерційного успіху, як європейський Валентин, не перетворилося на свято. Та й хто нам заважає зізнатися в любові (кохання – це занадто інтимне, воно буває лише між двома) до людей, які поряд? Ніхто не заважає замість валентинки напекти для переселенців пиріжків з капустою чи сісти на «трійку» і поїхати до ветеранського госпіталю, де лікуються наші хлопці. Давайте перетворимо всесвітній день закоханих на день українців, які просто люблять один одного і люблять свою країну.