У пошуку відповідей

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Війна як постійний приспів нашого життя активізує давно приспані ресурси: ми враз починаємо розумітися на політиці та економіці. Чітко знаємо, як наповнити державний бюджет (наприклад, пересадити усіх голосувальників руками за закони 16 січня, взяти заставу за них по п’ять мільйонів, дивись, і кілька реанімобілів намалюється), знаємо, хто заробив на доларові, що росте, наче на дріжджах, де дешевше можна купити цукор і борошно.

 

У будь-якому магазині чи на зупинці громадського транспорту тільки про це і говорять – здорожчання і невідомість – використовуючи слова, які ще минулого року належали до пасивної лексики. Для нас незрозуміло, чому борошно, вироблене із зерна минулорічного урожаю, сьогодні орієнтується на долар? Чому враз українська квасоля в українському супермаркеті коштує 36 гривень за кілограм? Чому якщо нафта дешевшає, ціна бензину лізе вгору? Для нас Гонтарєва – це вже як символ зради і шахрайства, Ярема – пасивності і вчорашнього дня, Семенченко – як щось невідоме і «хто його зна». Ну, а новини про книгу Азарова та інтерв’ю Януковича взагалі вже звучать, мов анекдоти. Маємо інших героїв і антигероїв, тільки символ «всесвітнього зла» залишається тим самим.

Недавно зловила себе на думці, що ще якихось кілька років тому я й гадки не мала, яке прізвище в російського міністра закордонних справ, хто в Україні постійний представник ООН. Хто такий Чуркін? Тільки прізвище навіює відповідні негативні асоціації. А дядько з цим прізвищем, розвалившись у кріслі під час засідання Радбезу ООН, радить українцям розібратися між собою і наважитися на федералізацію. І засідання радбезу раніше ми не дивилися до ночі, правда? І не скакали з телевізійного каналу на канал з надією почути хороші новини.

А Україна, наче равлик, повзе з білим прапором у руках (нам кажуть, що то була вдало спланована операція, в Дебальцевому. Але нам не віриться), перелазячи Мінськ-1, Мінськ-2. Та хоч Мінськ-3 – хіба перестали гинути наші хлопці? По центральній вулиці Кіровограда стоять біл-борди, з яких в очі кіровоградцям дивляться наші загиблі земляки: Роман Майстерюк, Сергій Сенчев, Анатолій Бузуляк, Юрій Коваленко, Віктор Гаркавенко… Центральною вулицею Кіровограда в понеділок їздила колона з червоними прапорами комуністів, мабуть, на честь Дня Радянської армії. А ще на початку тижня в деяких ЗМІ з’явилася інформація про те, що волонтери виявилися не волонтерами, а шахраями (хвала Богу, мова йде не про кіровоградських волонтерів), що керівники військових частин дозволяють собі зливати пальне, а за те, щоб відкосити від мобілізації, раніше брали п’ятсот доларів, а зараз тисячу. Хлопці дивляться на нас із небес і не розуміють, за що вони віддавали своє життя.

Світ був повен зла і без цієї війни, та ми можемо допомогти собі в порятунку: боротися з корупцією, писати запити, стукати в зачинені двері і вечорами в’язати шкарпетки, щоб передати їх в АТО. А ще, добре підготувавшись, виконувати функції «Мінстеця», який мав би нам, українцям, дати відповіді на запитання, поставлені вище. 

Loading...