Жити не за календарем

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Ніби непомітно травень зачервонів тюльпанами і загув бджолами, що вже давно прокинулися, змусив і нас трохи відволіктися від страшних тарифів, незрозумілих субсидій і шокуючих цін.

Хай там гості з Європи обіцяють золоті гори, та ми вкотре переконалися, що лопата, сапка, насіннячко, припасене з минулого року, і виплекана на вікнах туга розсада, тридцять штук курчат чи каченят у загородці на сонечку – ось запорука економічної незалежності пересічного, сільського українця. Пропадати на подвір’ї чи городі, а не перед телевізором, саджати квітники, облаштовувати двір – ось наша споконвічна дієва медитація, ось наша «Вітрина», що не потребує іноземних інвестицій.

Минулий тиждень був бурхливими і насиченим подіями, одна з яких - загальноукраїнський суботник у рамках традиційної акції «Зробимо Україну чистою-2015». Звісно, багато хто з нас із граблями та віниками взявся чепурити виділену нам ділянку, але як вам така картина: після прибирання в кіровоградському парку, що в народі має назву «Міськсад», група вже дорослих «юннатів» усілася посмажити шашличків біля річки, що протікає недалечко. Там ніхто не прибирав і відпочивальники потопали у смітті. Проте (це ж не в рамках «Всеукраїнського суботника», це ж не виділена територія для прибирання, звітувати не доведеться, фотографуватися не треба із зібраним сміттям!) у жодного з них не з’явилося думки організувати імпровізований суботник на місці спланованого відпочинку. Ми робимо Україну чистою щороку раз на рік, щоб до наступної весни знову накласти купи сміття. Чекати милості від природи після того, що робимо з нею? Завжди актуальна тема екології забудеться, бо згадуємо ми про важливі дні, на жаль, лише орієнтуючись за календарем (заговорили про саркофаг на енергоблоці Чорнобильської атомної, бо 26 квітня було підспіло, кланятимемося ветеранам, бо 9 Травня на календарі).

Прибирання потрібне не лише в парках та зелених зонах. У Кіровограді почали з’являтися пивні намети. І поки їх кількість росте, хоч лопатою згрібай, кіровоградці губляться в здогадках: чому стильні літні майданчики, які на пішохідній вулиці в центрі міста тільки прикрашають територію (згадаймо Одесу, Івано-Франківськ, Львів!), приманюють туристів і роблять місто цікавішим (бо в кожному з них є власна концепція), викликають подив у міської влади. Натомість неприкрита реклама пива і спотворення образу міста – на кожному кроці, тим паче, на набережній міста (нею хоч і не похвалишся перед гостями, та все ж ця «рекреаційна» зона Кіровограда має право на існування без пивних наметів).

Мабуть, основна наша війна – українсько-українська. Бо не зрозуміло поки, де проходить справжній кордон, бо ні війни, ні миру ми ще й досі не бачимо. Чи варто надіятися на те, що Європа не втомиться від України, якщо ми самі втомлюємося тримати спину і падаємо з гребенів революцій?