Не змарнувати літо

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Якщо на мить відволіктися від телевізора (що ми настійливо пропонуємо зробити всім нашим читачам) і вдихнути пізно ввечері неймовірні аромати квітучих акації та липи, можна побачити, що наше життя триває: ще вчорашні школярі стають дорослими, із дитсадків сміливо вибігають завтрашні першокласники, городи вимагають сапи, а квітники - овацій…

 

Чому ми переможемо? Один привід для оптимізму – нещодавня гра «Дніпра» проти «Севільї». Новину про гол в українському виконанні можна було почути, не вмикаючи телевізора і не виходячи із дому: овації уболівальників гриміли в повітрі – відчинити вікно і чекати на «Го-о-о-ол!». Не треба було й дивитися телевізор, щоб знати: Україна того дня вболівала за своїх. І навіть той програш нам за перемогу – бо ми довели Європі і собі свою спроможність до боротьби, вкотре показали, що можемо об’єднуватися заради спільної справи, і не тільки заради гри. Уболівальники з усіх куточків України так схожі на тих відчайдухів, яких спочатку вважали донкіхотами на Майдані. Майданівці, волонтерство, добровольці в АТО, футбольні уболівальники – це беззаперечні факти на користь нашої перемоги. Маленькі гирьки на шальки ювелірних терезів історії.

Ще один приклад, про який давно хочу розказати, – робота на волонтерському фронті кіровоградської родини із прізвищем Сила: пані Тетяна регулярно звітує через свої сторінки в мережі про сотні (а можливо, вже й тисячі) пиріжків, напечених дбайливими руками кіровоградських господинь. Начебто заїжджена фраза «Разом ми сила» набуває нових смислів, коли ще й прізвище Сила не просто дане людині, а відображає її активну життєву позицію. Отак «силою» стають сусіди і друзі, які долучаються до волонтерства, збирають копійку до копійки, щоб наші хлопці там відчували, що комусь потрібні. Навіть звичайний пиріжок набирає нових смислів, коли передаєш його на війну.

Черговий маленький штрих до перемоги (наша гирька на шальках) – патріотичний інтер’єр магазинчика у селі Катеринівка Кіровоградського району. Пані Марина та пані Людмила без жодних вказівок згори чи рекомендацій відмовляються купувати товари російського виробництва, власноруч перевіряючи етикетки та написи на пропонованих їм продуктах для продажу. Це їхня маленька економічна зброя. Такі люди – наша велика національна гордість.

Не змарнувати можливість побачити це літо унікальним – з вірою, що тільки після вчинків та дій будуть наслідки та результати – наше завдання. Надія на випускників, які вже точно не такі, як ми – то люди майбутнього, доля яких – творити нову Україну. Хто зна, можливо, міфічні реформи стануть реальністю, і проблеми складання сесії, подальшого працевлаштування, пошуку себе не лякатимуть їх під час і після завершення навчання. Можливо, навчившись вигукам: «Слава Україні!» - «Героям слава!», першокласники знатимуть, що слів і вишиванок замало, що «їм призначено скалу сесю розбить» (рядок із Франка, який намертво закарбувався зі шкільних уроків літератури, Ользі Віталіївні привіт!).

Не змарнувати можливостей, не повторювати мантру «всепропало», не бути пасивними. Ну, і читати «Нову газету».