Коли яму не обійти

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Безсумнівно: ті хлопці, що самотужки ремонтували ями в районі Ковалівки (ми писали про це в одному з номерів) десь вигулькнуть у передвиборних списках восени. Але ж ми з вами не балотуємося. Що заважає навести лад у себе у дворі, навіть якщо він належить багатоквартирному 30-річному будинку, а не приватній садибі.

 

 

Тепер я знаю що. Моя епопея з ремонтом прибудинкової дороги тільки почалася, звісно, поштовх дали «ковалівські» хлопці. Перші збори жителів, а потім і похід по квартирах по гроші (так, надіятися на ОЖБК не варто: вас закидають нервовими докорами, мовляв, субсидії, борги перед обленерго, заборгованість деяких жителів будинку за квартплату, «немає навіть грошей на вапно, щоб побілити бордюри», нехай двірник допомагає) одночасно додали крил і смутку. Крил – бо все ж таки люди відгукнулося (хай десять із двохста), а смутку – бо більше було байдужих і таких, що воліли краще затіяти сварку, ніж дати десять гривень, щоб чоловіки залатали страшнючі ями у дворі.

Вибачайте за метафору, але здалося, що один такий будинок на будь-якій українській вулиці цілком відображає українське суспільство.

Он сидять на лавці бабусі (вони беруть гречку перед виборами і оцінюють кандидатів тільки по тому, що вони дають їм у руки, не інакше). Від них я почула: «Шо ви єрундою займаєтеся? Я яму ту просто обійду!». Вони презентують наше національне хатоскрайство. (Тільки не плутайте з «Моя хата скраю – перший ворога зустрічаю»).

Є інша каста – втомлені життям колишні активісти, які в молодості вже колись були «завдомами». Вони виходять на збори, але іронічно сприймають чуже намагання щось змінити у цьому дворі. «Ти не збереш і сотні гривень, це пуста затія, ці ями тут відколи стоїть будинок». Вони так само іронічно сприймають і зміни в країні, і активну молодь. Але разом із тим слухняно беруть до рук лопату і віника. Метуть, а значить, крапля віри у зміни ще залишилася?...

Є й мажори. Вгодовані, пузаті (перепрошую за деталі, так склалося). Вони краще дадуть кількасот гривень, щоб від них відстали якісь ненормальні. Хіба ж посада дозволяє підмітати у дворі? Напевне, ці люди звикли вирішувати проблеми грішми – це вони вміють давати хабарі, брати хабарі, домовлятися, щоб хтось узяв принесений хабар. Але їм ліньки йти далі, думати, обговорювати. Їх треба довго умовляти, але вони не слухають. Зачиняють двері, а потім повертаються з соткою. «Як вас звати?» ‒запитую. «Квартира № такая-то. Зачем вам больше?» ‒ відповідають. Ти вже знаєш, що людина, яка не називає свого імені, вдруге тобі не відчинить двері, а на суботник не вийде 100%.

І ще про крила. Мій сусід Федір щойно повернувся з АТО. «Вибив» дембельські і вже знає як досягати поставленої мети, боротися проти системи. Він разом із небагатьма сусідами вийшов на суботник, щоб підготувати ями до ремонту. А потім у нього з’явилися ідеї як залатати ями, зробити це якісніше і дешевше. Він повен сил та ідей. До нього доєдналися інші чоловіки. І вже скоро я напишу, цим закінчилося моє маленьке оголошення про суботник у будинку на 200 квартир.