Не тільки там, де стріляють

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Запалу, що надихав нас ще рік тому, після майданів та виборів, майже не лишається. І пам’яті, здається, теж.

 

 

Думали, допоможуть нові парламентські перегони – аж ні, колишні борці за справедливість асимілювалися, десь розчинилися поміж старими обличчями парламентарів. Затишшя. Лише раз по раз у Кіровограді з’являється інформація про продуктові набори від чийогось імені. Знову дежавю: вже нібито були одні вибори під час війни, були обіцянки перейти з полів за столи переговорів, аж ось на носі майорять нові заяви: отримуємо прес-релізи про те, що такі й такі готові боротися за справедливість, відстоювати соборність… Десь ми це вже чули?..

Думали, завжди пам’ятатимемо, що смерті не можуть бути даремними, що війна не тільки там, де стріляють, аж ні, опускаємо руки і не хочемо брати відповідальність за своє «все пропало». Так легше. Але ось липень – той самий, який вже рік тому став для Кіровоградщини кривавим. Того липня ми чи не щотижня проводжали наших хлопців на Театральній площі і молилися про завершення війни. Пам’ятаєте, як в один день ми ховали трьох героїв?... Хочеться цього не пам’ятати, не знати, забути.

Війна не скасувала передплатної кампанії і наші хлопці, перебуваючи за 800 метрів від аеропорту, просять скинути їм кілька новин (надіслати «НГ» поштою? «там» не працює жоден із поштових сервісів). А навзамін надсилають телефоном фото: скелет аеропорту, спіла малина на фоні розтрощених будинків, позиції ворога, сфотографовані через бінокль, залишки знищеної техніки терористів… Кажуть, волонтери привозять їм солодощі, всього іншого вдосталь. От тільки б миру. Які новини їм розказати з нашої паралельної реальності? Розказую про галас навколо «пивного закону». Тепер ми не побачимо брендованих парасольок над кожним генделиком, адже за новим законом виробники пива не мають права рекламувати цей вже алкогольний напій на ТБ вдень, а також розміщувати зовнішню рекламу, не будуть спонсорами спортивних команд, а значить, умовно кажучи, комунікація між пивом і кінцевим споживачем послабиться. Та чи зміниться щось для пересічного українця – не любителя пива, не власника приватної броварні і не середнього бізнесмена, що тримає магазинчик на глухій вулиці райцентру? Якби прийняття закону супроводжувалося державними програмами з пропаганди здорового життя, інформаційною антиалкогольною кампанією… А так, навряд чи вплине вартість ліцензії на вживання пива неповнолітніми, адже закон передбачає зрівняння пива з алкогольними напоями, ліцензію заплатять і на цьому «соціальність» закону закінчиться.

Ще один скандальчик  стосується реструктуризації валютних кредитів фізичних осіб. І тут суспільство розділилося – одні стоячи аплодували, інші хапалися за голову і ставили цілком логічні запитання. Чекаємо рішення Президента.

Друзі з АТО запитують: а на «нашу тему» щось чути? Ні, знизую плечима, в усіх на вустах поки що пиво й кредити.

Про довгий шлях Путіна в Гаагу нам, пересічним українцям, на жаль, не розповідають.