Нова осінь – нові надії

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

На Алеї Героїв, що на Рівненському кладовищі у Кіровограді, майже завжди є відвідувачі. Завжди лежать свіжі квіти, деінде горять лампадки. Віднедавна вже сюди, а не на Фортечні вали, несуть квіти молодята.

 

Із нових гранітних надгробків усміхаються наші хлопці. У багатьох із них – однакова дата смерті: 29 серпня 2014 року. Віталій Волкотруб, Дмитро Придатко, Федір Романов, Гордій Кіктенко, Дмитро Цуркан, Максим Кривенко – це наші герої Іловайська. Уже рік ми чекаємо на оголошення імен осіб, винних у тій серпневій трагедії, проте, крім прізвища Путін, конкретики більше не маємо. Так в Україні прийнято споконвіку – не покарання, а звільнення, не відповідальність, а пусті балачки. Поки політики грають у словесний футбол, звинувачуючи Гелетея-Муженка-Порошенка під час телевізійних ток-шоу, ми мовчки чекаємо. Тоді загинула найбільша кількість українців за новітню історію України – близько півтисячі військовослужбовців, правоохоронців, добровольців. «Офіцери згадали про Іловайськ лише о 21:00 хвилиною мовчання. Чому так пізно? Тому що ці емоції їм чужі», − каже мені Ярослав, який перебуваючи нині в зоні АТО, досі не може пробачити українському високому командуванню брехні.

Від Кіровограда до Іловайська  – 543 кілометри. Півтисячі кілометрів – і паралельний світ, у якому так само, як і в мирному житті, важко визначити, хто ворог, а хто друг. Усе залежить від нас, як ми собі вирішимо сприймати цю неоголошену війну (олігархів – з олігархами, українців – з росіянами, Путіна з Європою та Америкою), але одного зробити ми не маємо права – забути про Іловайськ, Дебальцеве, Зеленопілля, Донецький і Луганський аеропорти, Щастя, Станицю Луганську... Про одну з цих трагедій нагадуватиме Стіна Народної Пам’яті у Києві (новітня історія: центр Києва перетворився на меморіал, де ніколи вже не згаснуть свічки), а ще – однакові дати смерті красенів, спочивають на кладовищах країни.

Минуло вже друге літо, коли хотілося не моря, а миру. 1 вересня – новий рубіж, з якого нам обіцяють нові обіцянки. Поки що радість продовжує обійматися із журбою: з початком осені на нас чекають нові підвищення цін на алкоголь (пляшка горілки коштуватиме щонайменше 55 гривень, ну, це вже якось переживемо) і тарифів на електроенергію. Із тарифами складніше – якщо вже сьогодні чимало сімей ледве нашкрібали на комуналку, то чи нашкребуть вони на 23% більше?..

Та все ж події цьогорічної осені наблизять віру в перемогу. Чекаємо кінця вересня, коли питання трибуналу обговорять на Генасамблеї ООН у Нью-Йорку. Чекаємо 13 жовтня, коли світ почує ретельний звіт про катастрофу малазійського Боїнга МН-17. Чекаємо створення списку Сенцова-Савченко, до якого увійдуть представники російської влади, які фабрикують справи проти ув’язнених українців. Чекаємо на оглядини та винахідливість кандидатів під час місцевих виборів. Нарешті, чекаємо нового імені для Кіровограда, яке почне відлік нової історії.