Нафталіновий початок

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Першовересневий ажіотаж ніби вже й минув, а осад лишився. Згадую події тижневої давності. Ще ніколи не була така засмучена після свята 1 Вересня.

Сум напав на мене після відвідин Новомиргородської школи №2. У сценарії − жодного слова про ціну сьогоднішнього миру. Ні хвилини мовчання, ні краєчка спогаду про колишніх учнів, які беруть участь в АТО. За ведучу - пенсійного віку вчителька, очевидно, морально виснажена від роботи у школі (у жодному випадку не хочу її образити, але ця думка не тільки моя. Особливо вона підсилилася тоді, коли ведуча почала шарпати першокласників, які стали, на її думку, не так і не там). Склалося враження, що сценарій написаний до половини, а на більше не вистачило снаги, бо вже через 40 хвилин наступний номер оголошували приблизно так: «А зараз вас привітають першокласники», «А зараз вас привітають старшокласники», «А зараз вас привітає отець Миколай і покропить вас свяченою водичкою, щоб у вас все було добре». Власне, кропіння водичкою і посипання збіжжям стало для першокласників найцікавішим з усієї лінійки.

Організатори не соромилися перебивати дітей, бо раптом директор захотів саме зараз читати з листочка текст. Так, саме читати з листочка!

Я не помітила, щоб школу чепурили до 1 вересня - паркан навколо погнутий і не пофарбований, сходи розкришені, клумб немає. Біля будівлі школи − жодної лавочки! Повторюся − майже всі виступаючі, у тому числі і директор, який керує школою не одне десятиліття, читали з листочка! На жаль, жодне слово не запало в душу, хоча я чесно намагалася вслухатися, вчутися, щось знайти в тих сухих канцеляризмах і кліше. Єдине, від чого ставало тепло на душі − це неймовірні школярі. Присутні на лінійці новомиргородці розповіли: такий антураж є незмінним близько тридцяти років. І купа піску та бур’янець за метр від місця, де проходить лінійка, і паркан, і розкришені сходи.

Після побаченого хотілося подавати терміновий сигнал «SOS» у Міністерство освіти України. А раптом першокласники подумають, що так і треба?

Нехай це виняток із правила, нехай просто одній окремо взятій школі стало важко справлятися з урочистостями через кадровий голод чи матеріальну скруту.

Інші відгуки про Дні знань по всій Україні виявилися схожими між собою. Початок передвиборної кампанії спонукав різного виду кандидатів відкрити душу на лінійці, зафіксувавши свою персону у свідомості присутніх батьків та вчителів... Пригадайте, якою була спека 1-го вересня. У результаті – десятки зомлілих дітей, зіпсоване свято і єдине запитання: хіба таким має бути початок дороги знань? Очевидно, традиція шкільних лінійок потребує перегляду. Чи зміну форматів має затверджувати міністерство? Вистояти з букетом квітів, у новому взутті, на спеці – це важко не тільки шестирічним малюкам, а й дорослим. А якщо сьогоднішні школярі виростуть і продовжуватимуть робити так, як навчили їх колись дорослі?..