«Я нашла себе отдушину – поездки в Россию»

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Тиждень, що минув, почався сумними спогадами – свічка на вікні, поставлена минулої суботи у пам’ять про жертв Голодоморів, не перестає горіти. Згадавши історії своїх бабусь, ми згадуємо трагізм новітній, причиною якого є та ж сама імперія.

 

У ніч із 29 та 30 листопада два роки тому трапилася подія, яка змінила хід історії – так ми тоді думали, виходячи на власні майдани у селах, райцентрах, великих містах. Минуло досить багато часу, щоб можна було робити висновки, наскільки очікувані зміни стали реальними. Парадокс: того ранку українців рятувала їхня історія – Михайлівський собор у Києві, куди збіглися студенти для порятунку від «Беркута», став символом свободи і захисту. Там полягали спати юнаки і дівчата, щоб прокинутися з руками, стиснутими в кулаки. Після цієї ночі перегляд новин чи «сидіння» у фейсбуці (соціальній мережі) стало звичкою для багатьох. Ми почали засинати і прокидатися зі щойно створеним на той час Громадським телебаченням, яке вело прямі трансляції з гарячих точок. Але не відразу звикли вірити в те, що це відбувається в серці країни, а ми можемо стати учасниками змін. Тоді з’явилася нова енергія, нові герої, кандидати у президенти і прем’єри, утікачі, майбутні міністри… (правда, після призначення таких персон, як Булатов чи Нищук, у голову почали закрадатися думки: щось тут не так...). Романтизм боротьби, її трагічне продовження, її нелогічні наслідки – все це стане окремими сторінками в підручниках історії України. Здається, що щось змінилося? Але з ніг збивають новини про те, що колишній президент України Леонід Кучма (член контактної групи, що веде переговори у Мінську) узяв участь у відкритті Єльцин-центру в Москві. Олігархи, розвернуті обличчям до Москви, які не бажають розділяти бізнес і політику – скільки ви ще залишатиметеся нашими національними ворогами №1? Та що олігархи, не треба далеко ходити. Нещодавно обласний інформаційний простір сколихнула новина: кіровоградка, народна майстриня Наталя Нижнікова, презентуючи свої роботи на міжнародному фестивалі «Душа залишається в Росії», що проходив у Курській області, заявила, що в Кіровограді зазнає утисків через власну проросійську позицію, а кіровоградців, які прагнуть торкнутися до «русского» мистецтва, залякують. Журналісти «Першої електронної газети» знайшли ще цікавіше: «Кировоград основан русской царицей, русскими солдатами, – говорить Наталія Костянтинівна в інтерв’ю «Курской правде». – Здесь когда-то оперировал великий русский хирург Пирогов. Сейчас об этом забыли. Когда-то я была основателем Русского центра. Сейчас он задавлен. Я не могу выставить даже чисто русскую выставочную экспозицию. Пейзажи – пожалуйста, портрет Есенина или Пушкина – нельзя. Люди даже боятся приходить на выставки. Они тянутся к искусству, но они запуганы. Я же нашла для себя прекрасную отдушину – поездки в Россию».

Чи треба коментарі?.. Хіба від Служби безпеки України.