Душу їсть невеличкий хробачок

Біля кіоску, де продають пресу (на розі вулиць Шевченка і Великої Перспективної у Кіровограді), стоїть дерево, на якому ще й досі висять блакитні стрічечки. Пам’ятаєте, як декотрих українців захопила «мотузкова» ейфорія?

Детальніше...

Спитайте у волонтерів, за кого голосувати

Не забарилися і кіровоградці зі своїми оцінками паризьких домовленостей, за якими так ретельно слідкувала Україна і світ вихідними. У кожного свій привід ставити хештег (маркер, помітку) «зрада» і «перемога», проте всі розуміють, що Україна потихеньку перерізає пуповину, що з’єднувала нас з імперією. Звісно, не без допомоги європейських та американських лідерів.

Детальніше...

Нафталіновий початок

Першовересневий ажіотаж ніби вже й минув, а осад лишився. Згадую події тижневої давності. Ще ніколи не була така засмучена після свята 1 Вересня.

Детальніше...

«Хутір Надія» і пікнік

У понеділок, коли так очікувано розпочалася справжня осінь із характером, перший клин журавлів полетів через кіровоградську Ковалівку на південь. Темне дрібне намисто на фоні сірих хмар то розтягувалося, то зменшувалося, наштовхуючи на філософські роздуми. Тепер ми частіше дивитимемося в небо. До реальності повертає нас буденність – місцеві передвиборчі шоу, продовження полеміки щодо перейменування, управління соцзахисту населення, тарифи, ЖЕКи, наближення зими. Ось і повернули думки додому – до рідного двору, до городу, який уже має бути чистим і прибраним, щоб за кілька тижнів його зорати і благословити на спокійну зимівлю. Користуймося цими безплатними, але коштовними дарунками – барвами обабіч дороги чи з вікна, повітрям, позбавленим літнього пеку, цілющими шипшиною та глодом, терпким тереном і яблуками, надіями, що обов’язково мають жевріти, які б там Іловайськи чи Дебальцеві не убивали нас, які б зради не підкошували ноги, які б карлики не погрожували на весь білий світ наступом.

Минулими вихідними Кіровоград став магнітом для спраглих  до мистецтва – музей-заповідник «Хутір Надія» приймав у своїх свіжих обіймах багатьох гостей. І я там ходила поміж віковічних дерев, слухала, про що гомонять кіровоградці, мотала на вус. «Бажаю здоров’я, товаришу командире!» − від цих слів зупинилася. Біля дуба з іменем Еней обіймалися двоє кремезних чоловіків. Обидва тримали за руку малюків, але розмовляли про війну, демобілізацію, розформування батальйонів, виплати учасникам АТО... Такого ще ці дуби точно не чули.

У садибі Івана Тобілевича все, як і п’ять, десять, двадцять років тому – музей, в який сьогодні безкоштовний вхід, тому тут такий конвеєр, який не дуже вслухається у слова екскурсовода. Виходжу з будинку і відразу на лавці справа – бутерброди з ковбасою і горілка. Це не бутафорська інсталяція, це пікнік! І така ситуація майже на кожній лавці, в альтанці, в кущах біля ставу. Аура унікального заповідника «Хутір Надія» зіпсована такими пікніками. Вони неприємно вражають і вибивають із колії. Поки біля пам’ятника Кропивницькому говорили мудрі слова Ада Роговцева, Михайло Сидоржевський, Віктор Погрібний, поки погоджувалися між собою, що щороку Хутір має бути місцем концентрації українських акторів, культурних діячів, міністрів, поки слухали запис голосу Марка Кропивницького, чимало відвідувачів заповідника їли свою ковбасу.

Трохи повеселіло на душі, коли поміж рибалок я побачила актора театру ім. Кропивницького – у шароварах, підперезаних поясом, вишиванці, з приліпленими вусами і загримованого. Він нанизував на гачок черв’ячка, очі його горіли, відразу було зрозуміло, що цей чоловік – затятий рибалка. Після римовок і «агітації» все ж вдалося спіймати карасика. Актор побіг до своїх, бо вже час на сцену. А в очах спостерігачів залишилася цікава картинка.

Із такої мозаїки складаються наші будні, варто тільки підглянути чи змінити кут зору, підслухати чи прислухатися. 

Нова осінь – нові надії

На Алеї Героїв, що на Рівненському кладовищі у Кіровограді, майже завжди є відвідувачі. Завжди лежать свіжі квіти, деінде горять лампадки. Віднедавна вже сюди, а не на Фортечні вали, несуть квіти молодята.

Детальніше...

Loading...