«У нас оладі осталися, будете?» – ця фраза, сказана українською жіночкою із щойно звільненої Балаклії нашому воїну, вже, либонь, стала легендарною.
«А у вас у Херсоні бувають сирени?» – «Ми не чули ні разу таких, як тут…»
Півтора дні я їхала додому з Чехії. Серед пасажирів мого автобуса – виключно жінки і діти, чиї розмови неможливо не чути, як би ти не хотів дистанціюватися. Тому мимоволі ми практично стали однією великою родиною за час, виділений на тривале повернення в Україну.
Головним кадром останніх днів, який стоїть пеклом в моїх очах і, я впевнена, в очах тисяч українців, є фото пшеничного поля, яке палає у вогні. Зняте з висоти пташиного польоту, сам на сам зі своєю бідою. Якщо апокаліпсис існує, то він має саме такий вигляд – вигоріле поле хліба в країні, яка бореться за своє існування з концентрованим злом.
Нещодавно проєкт «Баба Єлька» запросили до гурту творчих волонтерів, щоб допомогти зібрати кошти для підтримки наших військових. Нам запропонували провести майстер-класи з традиційного співу і танців посеред вулиці, де ходить найбільше людей і кидають у скриньку для Збройних сил найбільше грошей. Різні митці з Кропивницького таким чином зібрали понад 450 тисяч гривень, на які вже купили два автомобілі для фронту. Серед тих, хто виступав на вулиці, були не лише співаки, а й, наприклад, наш улюблений оркестр 3-го полку імені Святослава Хороброго.