Для щастя треба мало

Навіть тоді, коли треба підбивати підсумки (адже це новорічний номер «Нової газети»), хочеться сказати зовсім мало. Дві війни – одна економічна, а інша з реальною зброєю – здатні як знищити українців, так і дати поштовх до відродження. Тому для щастя вистачить того, щоб закінчилася війна і зникла корупція. Якщо перше – справа рук верховного командувача, то корупцію ми й самі потихеньку можемо ліквідовувати, починаючи знизу.

Детальніше...

Змінюймо абстрактне на конкретне

Спочатку на емоціях хотілося просто кричати в телефонну трубку, що ми ж живемо в одній країні, і змінювати нам її разом, і з нам починаються зміни, тут і зараз. Що чужої біди не буває, і не можна ж так по-байдужому. Потім хотілося просто поплакати разом із жіночкою, яка вже навіть не знає, до кого звертатися і на чию допомогу сподіватися.

Поховавши чоловіка Віктора, який загинув під Іловайськом, вона вже близько двох місяців не може отримати в обласному управлінні Держземагентства документи на землю, яку виділили її сім’ї як родичам учасника АТО. За словами нашої читачки, в Маловисківському районі всі папери підготували, землю виділили, жодних проблем нібито не виникало («Ми зробили усе можливе» ‒ сказали в районі), а от в області все ніяк. Двоє дітей, які залишилися без батька, хазяйство в Лозоватці, зневіра, розпач і депресія. «Отого що й виділили чоловікові – це місце за кладовищі», - каже дружина героя АТО.

Детальніше...

Хто вміє плести шкарпетки?

Згорблена бабуся з двома торбами в руках безуспішно намагалася зупинити маршрутку. Водії, бачачи стареньку, не дуже хотіли зупинятися, адже який з неї виторг – пенсіонерка. Напевно, відразу простягне посвідчення, яке дає право їхати безкоштовно. А тут така гаряча пора. Вона довго не могла роздивитися номер автобусу, просила, щоб махнув хтось, коли їхатиме №134. Поки чекала на свій автобус, ні з того ні з сього почала розказувати. «Я була в п’ятому класі. Ми сиділи в школі на уроках, коли всі почали бігти в сторону сільради. «Війна» ‒ зашепотіли поміж собою дорослі. А тоді, пам’ятаю, класна керівничка на уроці запитує в нас: хто вміє в'язати шкарпетки? Я, мала, підняла руку. Мені приносили пряжу і я плела шкарпетки нашим солдатам. Ми складали їх у посилки і відправляли на фронт».

Детальніше...

Читайте першоджерела

Брехня встигає обійти півсвіту, поки правда тільки вдягається вийти, казав прем’єр-міністр Великобританії Вінстон Черчіль.

 

Детальніше...

Куточок психолога

Замість звичного «привіт» у трубці я почула ридання. То була моя колега – відома в області журналістка, сильна духом, інтелігентна і культурна дівчина, яка завжди у своїх журналістських матеріалах відстоює права людей, захищає інвалідів і пенсіонерів, знедолених людей, тих, хто став жертвою чиновницького бюрократизму чи корупції. Як виявилося, у магазині її ледве не побили… двоє пенсіонерів.

Детальніше...

Loading...