Я їду в переповненій маршрутці. Грає радіо «Байрактар», реклама пропонує суші «Джавеліна». Перед тим на зупинці у двох із трьох хлопців футболки з написами «Доброго вечора, ми з України», тризубом та контурами всім відомого корабля «Москва». (Та й на моїй футболці напис «Воля», чого гріха таїти).
Минулої п’ятниці в Кропивницькому біля стін головного офісу Укрпошти відбувся День передплатника. Якраз закінчився сигнал повітряної тривоги, і ми вийшли на агітаційний ярмарок, щоб нагадати про те, що пора передплачувати «Нову газету» на друге півріччя.
Події у світі розвиваються так стрімко, що написане і сказане сьогодні-завтра може стати абсолютно неактуальним. Про це точно напишуть у підручниках з історії світу, це ми точно будем розповідати своїм дітям та онукам і згадувати як страшний сон.
Сто днів війни, а ми й досі не визначилися, як же її називати.
Із сотень моїх знайомих бабусь і дідусів, яких ми часто навідуємо під час експедицій з «Бабою Єлькою» та редакційних відряджень, у жодного в руках не бачила смартфона. І навряд чи хтось із них міг би пояснити значення цього слова.