Ми саме були у відділенні Укрпошти по вулиці Попова, коли неподалік прогримів вибух. Очі забігали у пошуках укриття, думки заплуталися між «невже почалося» і «цікаво, а що це».
Ми тільки підготували матеріал про батальйони територіальної оборони, як стало відомо, що РФ відводить свої війська із західних кордонів. Навчання, кажуть, завершилося, але світова інформаційна війна, кажуть, продовжується.
Шкільна система харчування, роботи торгівельних центрів по всій Україні, сайти кількох міністерств та порталу «Дія», аеропорт Жуляни і навіть ялинки – усе в Україні цього тижня ламалося. В одному випадку причиною були ми ж самі, в іншому – наші сусіди, ще в іншому – просто вітряна погода.
Найважче усвідомити, що думки про російську експансію країни і можливу повномасштабну війну, які не дають спати щоночі, можуть стати реальністю. Після того, як половина українців завдяки епідемії коронавірусу побували висококласними епідеміологами, частина з них раптом перетворилася на експертів у геополітиці та цивільній обороні, даючи свої поради на тему «боятися чи жити» та «куди бігти».
Ніщо так не ілюструє ситуацію в країні, як довгі розмови за різдвяним столом. Розчарування, надії, страх за майбутнє, ненависть до чиновників різних ланок, анекдоти про корупцію чи відмивання коштів. Роздуми про те, чому знаємо, та мовчимо, чому байдужі і кому «оце все розгрібати». Чи підвищать пенсію, чи платитимуть лікарям більше, чи буде ще новіший штам ковіду.