Якщо хтось наївно подумав, що тема перейменування та декомунізації буде закритою після підписання офіційного документа Президентом та появою імені Кропивницький на стелах при в’їздах до обласного центру і в паспортах колишніх кіровоградців, той помилився
Кропивницька обласна газета – звучить прекрасно! Із четверга, 14 липня, усі ми відразу почали приміряти нову назву обласного центру до свого життя.
Нещодавно в одному зі спальних райончиків Кіровограда, наповненого багатоповерхівками, моя знайома натрапила на зображення назви сайту, зроблені під трафарет.
День міста поки-що-Кіро-
вограда цього року відзначатимуть під лейтмотивом «Кіровоград – місто моєї мрії». У програмі – спортивні змагання, урочиста хода від пам’ятника Янголу-охоронцю до міської ради, продовольчий ярмарок, виставка рятувальної техніки на центральній площі, картопляний пиріг… Дворцову обіцяють поділити на сектори для сімейного дозвілля, а ввечері організують концерт із виписаною з Києва зіркою.
Дивно, але коли я розповідаю своїм друзям, які нині вимушено працюють за кордоном або покинули Кіровоград у пошуках комфортнішого для проживання місця, про те, під яким гаслом відзначатимуть цьогоріч день колись рідного їм міста, вони відверто сміються і сприймають це за анекдот чи гірку іронію.
Кіровограде, місто чиєї ти мрії?
Запитую в Ольги Поцілуйко, яка непогано облаштувалася в Німеччині, чого їй не вистачало у Кіровограді. «Якщо відповідати лаконічно − то справедливої зарплати, чесних судів і органів державної влади, якісної медицини і ефективної поліції», − каже вона.
Запитую в Олександра Панасенка, який працює високооплачуватим ІТ-шником у Києві, яким мав би бути Кіровоград, щоб стати містом мрії. «Перспективним. Щоб влада хоч трохи робила щось для міста, щоб бидла було менше, щоб місто розвивалось не тільки в бік меблевих магазинів, банків та аптек», − каже Сашко.
«Екологічно чистий, з низьким рівнем злочинності, з гарним медичним обслуговуванням», − відповідає на те ж саме запитання Галина, яка теж працює в Києві, бо не змогла змиритися із відсутністю перспектив у рідному місті.
Серед моїх знайомих немає людей, для яких Кіровоград був чи є містом мрії. Досить тривалий час ми маємо нового керманича, який обіцяв зробити місто придатним для комфортного проживання, обіцяючи втілити в реальність 10 перспектив. Говорили про нові робочі місця, соціальну підтримку, дороги, великогабаритні автобуси і конкурс на перевізників, захист пільгових категорій населення. Казали, що без конкурсу не закриють жодну вакансію у міській раді.
Отримали соціальні картки, якими можна скористатися в мережі магазинів «Ятрань» та «Копілка», колапс через «несподіваний» снігопад, ті ж самі маршрутки і ті ж самі проблеми, пов’язані з житлово-комунальними послугами, дорогами та бюрократією. Та що говорити, в місті немає елементарного – дорожньої розмітки! (Минулого тижня активісти взялися самі малювати пішохідні переходи в центрі міста, організувавши флеш-моб «де зебра».)
Цікаво, яким баче місто-мрію Кіровоград сам Андрій Райкович?
На гранітній стелі, що в центральному скверику міста, висить плакат «Об’єкт на реконструкції». Дивлюся на це місце і розумію, що ця фраза стосується не лише цього багатостраждального пам’ятника, а всього нашого міста.
Дійсно, об’єкт на реконструкції. А те, як довго він залишатиметься на реконструкції, залежить тільки від нас.
Щопівроку у газетярів «жнива» – ми бігаємо з бубном навколо нашого потенційного передплатника, щоб він залюбився в «Нову газету» так, як це зробило більше п’ятнадцяти тисяч жителів Кіровоградської області, або ж лишався з нами і надалі.