Де живе голуб миру?

Інформаційні повідомлення можуть з’являтися без особливої прив’язки до дійсності і ми віримо, бо без віри в щось просто не уявляємо свого життя. Після масового Маршу миру, який відбувся не лише в Кіровограді, а і в кількох районних центрах, мені довелося почути від кількох стурбованих друзів такі слова: «Я не Волноваха. Так, я – Україна. Але не Волноваха». Виходить, якби у Франції не трапилося терактів, які покликали на вулиці тисячі людей, то в Україні не організували Марш миру, щоб бути почутим і побаченим у всьому світі? 

Детальніше...

Свята з сумом у куточку посмішки

В Україні майже минули новорічні та різдвяні свята. Колядники, щедрівники, вечірники, хрещені, посівання… Трохи менше, як звичайно. Не так яскраво і обнадійливо, з іншими побажаннями, в яких головним словом був мир. Із легким сумом у куточку посмішки.

Детальніше...

Для щастя треба мало

Навіть тоді, коли треба підбивати підсумки (адже це новорічний номер «Нової газети»), хочеться сказати зовсім мало. Дві війни – одна економічна, а інша з реальною зброєю – здатні як знищити українців, так і дати поштовх до відродження. Тому для щастя вистачить того, щоб закінчилася війна і зникла корупція. Якщо перше – справа рук верховного командувача, то корупцію ми й самі потихеньку можемо ліквідовувати, починаючи знизу.

Детальніше...

Чому в мене немає телевізора?

Одна знайома бабуся якось сказала: «О, у вас ще й досі немає телевізора? Як ви відстали від цивілізації, дітки!».

Детальніше...

Змінюймо абстрактне на конкретне

Спочатку на емоціях хотілося просто кричати в телефонну трубку, що ми ж живемо в одній країні, і змінювати нам її разом, і з нам починаються зміни, тут і зараз. Що чужої біди не буває, і не можна ж так по-байдужому. Потім хотілося просто поплакати разом із жіночкою, яка вже навіть не знає, до кого звертатися і на чию допомогу сподіватися.

Поховавши чоловіка Віктора, який загинув під Іловайськом, вона вже близько двох місяців не може отримати в обласному управлінні Держземагентства документи на землю, яку виділили її сім’ї як родичам учасника АТО. За словами нашої читачки, в Маловисківському районі всі папери підготували, землю виділили, жодних проблем нібито не виникало («Ми зробили усе можливе» ‒ сказали в районі), а от в області все ніяк. Двоє дітей, які залишилися без батька, хазяйство в Лозоватці, зневіра, розпач і депресія. «Отого що й виділили чоловікові – це місце за кладовищі», - каже дружина героя АТО.

Детальніше...