Таким гаслом зустрічали мене діти на вулиці у суботу ввечері. У масках із найближчого супермаркету, з галасом і сміхом.
Як ми вже писали на сьогоднішніх шпальтах «НГ», сьомі місцеві вибори стали історією.
Біля кіоску, де продають пресу (на розі вулиць Шевченка і Великої Перспективної у Кіровограді), стоїть дерево, на якому ще й досі висять блакитні стрічечки. Пам’ятаєте, як декотрих українців захопила «мотузкова» ейфорія?
А якщо потонулий катер біля одеської Затоки – це якийсь символ? Нагадування, натяк, крик? (Ну, це якщо мислити по-філософськи і вчитися читати знаки).
Не забарилися і кіровоградці зі своїми оцінками паризьких домовленостей, за якими так ретельно слідкувала Україна і світ вихідними. У кожного свій привід ставити хештег (маркер, помітку) «зрада» і «перемога», проте всі розуміють, що Україна потихеньку перерізає пуповину, що з’єднувала нас з імперією. Звісно, не без допомоги європейських та американських лідерів.