Батальйон «Кіровоград» повертався додому

Першим у провулочку біля пам’ятника Ангелу-охоронцю, що в Кіровограді, з’являється КамАЗ із написом «ЛЄШИЙ»,  зробленим із жовтого скотчу та позначкою-номером, зрозумілою чи не півсвіту: ПТН-ПНХ. Він навантажений купою обладнання, спальників, «броніків». За ним – ще один вантажний автомобіль і два автобуси із військовими. Вони вже з вікон радісно усміхаються і вітають тих, хто їх зустрічає. «Слава Україні!» ‒ лунає з автобусу. Батальйон «Кіровоград» повернувся додому без втрат і поранених, виконавши своє бойове завдання на Сході України…

Детальніше...

Вересень. На старт!

 

Років п’ять тому у день Першого вересня мені пощастило їхати дорогами-серпантинами Прикарпаття. Тоді мене дуже здивували і приємно вразили діти, які прошкували до шкіл у вишиванках. Вони чимчикували узбіччям (про які тротуари можна говорити в гірських селах), з різнобарвними букетами айстр в руках, і здавалися такими мініатюрними на фоні Карпат і такими важливими на фоні історії.

Тоді мимоволі думалося: я випадково потрапила в іншу Україну, частину з якої хотілося б привезти до себе додому, на Кіровоградщину.

Детальніше...

Знайдемо сили

Шукаючи в книжкових інтернет-крамницях чогось, що дозволило б хоч якось відволіктися від війни, я випадково натрапила на книгу «Бандера и бандерівщина», автором якої є Олександр Сєвєр. Це видання побачило світ нинішнього року.

 

Детальніше...

Кожен кілометр на Сході - Незалежності

На моєму робочому столі стоїть синьо-жовта листівка-вітання із Днем Незалежності. Вона не святкова – стримана і без зайвих феєрверків на честь свята. Принаймні, такою я її сприймаю. Текст усередині – життєствердний, але з нотками суму і горя. Ще якийсь рік тому ми, щасливі і святкові, збираючись на парад вишиванок чи на концерт у клубі, навіть не могли собі увити, що наступне літо-2014 буде найспекотнішим у нашій історії. Ми завтра бажатимемо один одному тільки одного: щоб не було війни.

Детальніше...

Жнива під час війни

По дорозі з Кіровограда у бік Хутора Надії, праворуч від траси стоїть випалене поле. На ньому порядкують зо два десятки лелек, які щось спокійно вишукують поміж стернею. До цього часу могли виникати лише одні думки при вигляді цього поля: якийсь недолугий фермер порушує закон, спалюючи стерню. Та зараз у голові метафора: невже це наша Україна? Спаплюжена, використана, почорніла, обібрана, без майбутнього?..

 

 

Детальніше...