У Кропивницькому відбулася друга публічна звана вечеря, основою якої стали локальні страви, що побутують на території Кіровоградщини з давніх-давен.
Уперше за багато років про туризм не тільки балакають, а й щось роблять для його розвитку. Днями нас запросили взяти участь у туристичній мандрівці Кіровоградщиною нового формату – селфі-турі. Вже сама його назва передбачає, що учасники мають зробити селфі (самознімок) на фоні архітектурних пам’яток і розповісти про них.
«У нас не разрешаются прогулки по школе, куда ви идете», - бігла за мною втомлена з самого ранку вахтьорша з маскою під носом після того, як, зареєструвавшись в журналі відвідувачів школи, попрямувала по коридору. Кілька тижнів до того я чесно намагалася зробити аналіз кропивницьких шкіл, вибираючи першу вчительку першого класу для сина, вплинути хоч якось на його перше враження про систему освіти, яка частково впливатиме на наступні 11 років його життя.
Вже який день ношу в собі враження від візиту до села Попельнастого – центру Попельнастівської ОТГ. Кілька років тому в Будапешті, а перед тим у Тбілісі ми з чоловіком спеціально шукали музеї терору та геноциду, про які я поначитувалася в путівниках. Враження після повернення з Попельнастого схожі на ті, які я відчувала, вийшовши з тих стін (там ми спускалися у підвали, де катували ув’язнених, торкалися руками дерев’яного вагону, в якому висилали в Сибір).
Кропивницький відсвяткував день народження. Попри дощ і перенесене святкування на день раніше, запрошена зірка – Дзідзьо – підняв настрій кільком тисячам кропивничан та гостям міста, відсунувши на задвірки розмови про доречність таких дорогих подарунків за кошти міського бюджету і недоречність таких масових зібрань на порозі можливої нової коронавірусної хвилі.